Abstract:
У статті здійснено комплексний аналіз можливостей арттерапії як ефективного інструменту соціально педагогічної реабілітації дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. З огляду на зростання кількості дітей, що пережили психотравмуючі події, зазнали насильства, соціального відторгнення, втрати значущих дорослих або були вимушено переміщеними через війну чи інші катастрофічні події, актуалізується потреба у пошуку нових форм гуманістично орієнтованої допомоги, яка виходить за межі традиційного педагогічного чи психологічного супроводу. У цьому контексті арттерапія постає як засіб, що поєднує елементи творчості, психоемоційного розвантаження, самопізнання й відновлення внутрішнього ресурсу дитини. Метою статті є наукове обґрунтування арттерапії як універсального і гнучкого методу соціально-педагогічної реабілітації, що здатен забезпечити не лише емоційне відновлення дитини, а й сприяти її соціалізації, розвитку адаптивних навичок, формуванню стійкого позитивного образу «Я» та підвищенню якості життя в умовах кризи. Систематизовано ключові підходи до трактування поняття «соціально-педагогічна реабілітація», здійснено огляд наукових публікацій вітчизняних і зарубіжних авторів, а також охарактеризовано сучасні тенденції впровадження арт терапії в освітню та соціальну практику. Особлива увага приділена аналізу таких можливостей арттерапії, як: створення безпечного простору для емоційного самовираження; корекція поведінкових і комунікативних трудно щів; розвиток творчого потенціалу; формування адаптивних стратегій у стресових ситуаціях; зниження рівня тривожності та агресивності; покращення сенсомоторної координації; а також загальна стабілізація психофізіологічного стану. Продемонстровано, що арттерапевтичні методики можуть бути ефективно адаптовані до вікових, когнітивних, психоемоційних та культурних особливостей дитини, що дозволяє використовувати їх у найрізноманітніших реабілітаційних контекстах – від шкільного середовища до центрів соціальної підтримки. У дослідженні порушено проблему недостатньої систематизації арттерапевтичного досвіду в Україні, а також брак уніфікованих програм, орієнтованих на дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. У висновках обґрунтовано необхідність подальших наукових досліджень, спрямованих на розробку структурованих моделей соціально-педагогічної реабілітації із застосуванням арттерапії, створення мультидисциплінарних команд фахівців та підвищення кваліфікації педагогів і соціальних працівників у сфері арттерапевтичної практики.
