Аннотации:
У статті підкреслено актуальність проблеми формування комунікативних умінь студентів-медиків у процесі їх підготовки у вищих медичних навчальних закладах. Розглянуто поняття комунікативних умінь та висвітлено точку зору автора щодо переліку основних комунікативних умінь сімейних лікарів, до якого віднесено: уміння слухати, уміння сприймати невербальні комунікативні сигнали, уміння говорити, уміння користуватися невербальними засобами комунікації, комплексне уміння вести бесіду, яке включає в себе уміння самопрезентації у спілкуванні, уміння встановлювати контакт з пацієнтом, уміння розуміти особистість пацієнта та його внутрішній стан, уміння враховувати вікові й психологічні особливості пацієнтів, уміння проявляти співчуття, доброзичливість і повагу, уміння вселити хворому віру у власні сили, уміння керувати своєю поведінкою та переборювати психологічні бар’єри. Розкрито сутність діалогових технологій навчання як сукупності форм і методів навчання, що спрямовані на досягнення навчальної мети через комунікацію. Визначено компоненти та характерні риси діалогових технологій навчання, окреслено умови, необхідні для організації навчального діалогу у закладах вищої освіти. Підкреслено значну дидактичну цінність діалогових технологій у зв’язку з їх здатністю розвивати різноманітні комунікативні уміння. Визначено, що практичне застосування діалогових технологій навчання передбачає роботу у парах, мікрогрупах, макрогрупах, колективі. Виявлено та охарактеризовано форми й методи діалогових технологій навчання, що, на думку автора, найбільш активно сприяють формуванню комунікативних умінь майбутніх сімейних лікарів – дискусії, евристичні бесіди, проблемні завдання, мозковий штурм, тренінги.
