Суспільно-історичний феномен типології соціальної дії в контексті буття етнонаціональної спільноти

Abstract

Стаття присвячена соціально-філософському аналізу природного потенціалу постнекласичної типології соціальної дії, яка актуалізується завдяки наскрізним утворенням етноментального духу нових смислових координат та забезпечує стратегію практичних життєвих звершень суб’єкта соціальних відносин. У ситуації таких історичних катастроф, якою є повномасштабна агресія та політика терору проти мирного населення з боку рф проти Української державності, формується стійкій соціальний механізм зміцнення обороноздатності країни. Різноманітні форми збереження історичної пам’яті, соціальний досвід і мілітарні практики завжди виконували функцію запобіжника у спробах руйнації традиційно прийнятих способів організації колективної взаємодії та консолідації українського суспільства на основі тисячолітнього потенціалу духовно-ціннісних надбань, тому метою даної публікації є дослідницька спроба запропонувати комплексний соціально-філософський аналіз суспільно-історичної динаміці змін і формування демократичних форм устрою соціального життя завдяки інтегративному феномену пластичної видозміни ідеальної конструкції соціальної дії. Головним завданням є аналіз універсального характеру критеріїв диспозиції раціональність/ірраціональність, який дотепер залишається відкритою темою для міждисциплінарного методологічного семінару фахівців – це підтверджує позицію розширення значення типів постнекласичного дискурсу соціальної раціональності та відокремлення її від категоріальної науковості, як пошуку «істинного знання» у межах об’єктивних закономірностей. Доведено, що єдино-незмінним фактором, який об’єднує багатовекторність такого селекційного підходу до визначення ідеальної типологічної конструкції суспільного буття після сучасності, залишається роль і вплив самої діючої особистості. Зазначено, що в умовах цифрових пріоритетів глобалізованого світу активно розгортається процедура заміщення поняття абстрактного індивіда на концепт «соціального суб’єкта діяльності». Констатовано, що кожна діюча особистість вільно може опановувати наявний технологічний інструментарій мережевого сервісу, щоб бути діяльнісно включеним у розгалужену структуру державно-політичних відносин і свідомо займати активну громадянську позицію у процесах з їх формування, звертаючись до історично закріпленого духовно-ціннісного потенціалу своєї етнонаціональної спільноти. Головною є думка про те, що саме державний устрій країни є вищою організаційною формою інтегративної типології соціальної дії, як основного способу функціонування соціальної раціональності на засадах етноментальних принципів сумісної діяльності суверенних індивідів епохи після сучасності. Смислова трансформація класичної теорії соціальної дії М. Вебера в обґрунтовану теорію раціональної комунікативної дії у межах постмодерністського проєкту забезпечує не стільки розуміння діяльнісної природи людини, скільки оволодіння дією так само, як і об’єктивним світом предметних, актуальних і потенційних речей. Інтегративна структура координат індивідуальної реалізації соціальної дії завжди має суб’єктивний характер, бо сукупність таких елементів як засоби, цілі, відповідні історичні умови суспільного ладу та соціально-економічного устрою є елементами свідомості самого дієвця – всі вони підпорядковані нормативно-правовій орієнтації та спрямовані бути реалізованими у глобальній перспективі планетарного устрою світспільноти, тільки так вони зможуть стати об’єктами етнокультурного спостереження та дослідження майбутніми поколіннями своїх нащадків