Короткий опис (реферат):
Мета роботи: визначити предиктори формування синдрому внутрішньочеревної гіпертензії у пацієнтів із політравмою та поєднаною травмою, що ускладнена тупою травмою органів черевної порожнини. Матеріали і методи. У дослідження залучено 28 пацієнтів із політравмою та поєднаною травмою, яких поділили на групи залежно від рівня внутрішньочеревної гіпертензії (ВЧГ). Розподіл відбувався в кінці першої доби після первинної стабілізації пацієнтів. Вимірювання внутрішньочеревного тиску проводили у сечовому міхурі згідно з рекомендаціями світової спілки щодо вивчення ВЧГ та абдомінального компартмент-синдрому (WSACS, 2013). Критерієм розвитку ВЧГ було визначення підвищеного внутрішньочеревного тиску в двох послідовних вимірюваннях протягом 6 год. Статистичну обробку даних проводили з використанням формул Windows 11 Microsoft Office Excel з визначенням t-критерію Стьюдента, вирахуванням p-похибки. Визначення рівнів NT-proBNP виконували з використанням тест-систем Exdia Precision Biosensor Inc. Republic of Korea (нормальний рівень – менше 125 пг/мл). Результати. При аналізі даних виявлено достовірну відмінність у рівнях внутрішньочеревного тиску в пацієнтів із дослідних груп на 24-ту ((7,73±2,13) мм рт. ст. проти (16,4±5,0) мм рт. ст., р≤0,05) та 30-ту ((7,6±1,99) мм рт. ст. проти (13,08±2,98) мм рт. ст., р≤0,05) год. Також достовірні відмінності були при аналізі рівня тромбоцитів у кінці першої доби лікування ((217,67±128,44) Т/л в групі хворих без ВЧГ проти (180,25±93,96) Т/л у групі пацієнтів із сформованою ВЧГ, р≤0,01. На межі достовірності (р=0,057) були використані об’єми препаратів крові, так в групі без формування синдрому ВЧГ об’єм трансфузій у першу добу становив (549,87±448,42) мл проти (982,92±686,59) мл у пацієнтів із сформованим синдромом ВЧГ. Висновки. Лабороторними та клінічними маркерами, визначеними у пацієнтів із синдромом ВЧГ при тупій травмі, були зниження рівня тромбоцитів (р≤0,01) та потреба в об’ємних гемотрансфузіях, однак цей показник був на межі достовірності (р=0,057)
