Аннотации:
Процеси соціалізації у будь-якому суспільстві мають багаторівневий та багатоаспектний характер. Існує глибинний смисловий і структурний зв’язок між процесами соціалізації та розвитком самого суспільства. Соціалізація молодої особистості в певному розумінні завершує культурно-історичний шлях нації і водночас базується на ньому. Це відбувається через включення механізмів культурної регуляції соціалізаційного процесу, таких як культурні сценарії, та через культурних агентів – окремих осіб і спільнот різного рівня та характеру, які встановлюють соціально-нормативні канони особистості стосовно кожного історичного періоду. Поняття "особистість" співвідноситься з поняттям "традиція". Саме на ньому базується процес соціалізації, який передбачає засвоєння індивідом соціокультурного досвіду і означає успадкування, підключення до групової пам’яті, укорінення в минулому, що дає йому можливість орієнтуватися у світі і забезпечує стабільність. Дослідження процесу соціалізації як одного з формоутворюючих елементів культури в сучасній науці набуває стратегічного характеру. Це зумовлено тим, що різкі зміни в соціокультурному середовищі змушують людину шукати стійкі еталони і моделі поведінки, які допомогли б їй подолати кризу ідентичності, знайти себе в новій ситуації та відновити зв’язок поколінь, втрачений за попередній період як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. Для розкриття генези проблеми соціалізації особистості ми звернулися до аналізу періоду розвитку української школи у 20-30 - ті роки минулого століття, де закладались основи розвитку теорії і практики політехнічної освіти та трудового виховання учнівської молоді. Цей період розвитку школи характеризується постановкою перед нею завдань поєднання процесів навчання і виховання учнів з формуванням у них практичних умінь і навичок, почуття відповідальності, а також вирішення питань професійної спрямованості.
