Abstract:
Сучасні глобалізаційні процеси, а також тенденції, спричинені загальносвітовою пандемією, стають передумовами трансформації освітнього простору. Сьогодні особливу роль у навчальному процесі студентів відіграють інформаційні та цифрові технології, підвищуються вимоги до рівня професійної компетентності майбутніх фахівців, оновлюються освітні концепції, виникає потреба в застосуванні дистанційних методів організації начального процесу. У контексті забезпечення сталого соціально-економічного розвитку стратегічним орієнтиром є використання дистанційного навчання на рівні із традиційним. У статі проаналізовано особливості організації дистанційного навчання як перспективної форми підготовки спеціалістів, яка сприятиме підвищенню рівня конкурентоспроможності вітчизняних фахівців на глобальному ринку праці. У науковій роботі поняття дистанційного навчання студентів було проаналізовано як дієвий механізм забезпечення гнучкості індивідуальної освітньої траєкторії, який ураховує не лише мобільність людських ресурсів, а і рівень цифровізації, характерний для сучасного суспільства. У процесі зміни науково-освітнього простору постає питання вибору найбільш ефективних із позиції збагачення професійного й особистісного потенціалу інструментів забезпечення дистанційного навчання. Було визначено, що основними із сучасних методів дистанційної підготовки, які набули широкого вжитку в повсякденній педагогічній практиці, є як формальні методи –
традиційні, так і неформальні – інноваційні. Дослідження проблематики здійснювалось за допомогою застосування методів порівняння, абстракції, аналізу й узагальнення. На основі аналізу теоретико-методологічного підґрунтя було визначено, що перспективність розвитку дистанційної освіти спричинена збалансованим застосуванням мультикомпонентних методик навчання, зокрема ефективним поєднанням усіх переваг інформаційно-комунікаційних технологій та мультисенсорного навчання.
