Abstract:
У статті здійснено філософський аналіз психодіагностики як комунікативної практики на прикладі моделі внутрішніх сімейних систем (IFS). Досліджується природа мови у взаємодії між фахівцями з різних психотерапевтичних підходів. На основі праць Л. Вітгенштейна, Ю. Крістевої, Ж. Дельоза і Ф. Гватарі, К.-О. Апеля та сучасних філософів, мова розглядається як афективна та символічна сила, що формує не лише омунікативні спільноти, спілкування, а й сприйняття та зцілення. У статті порівнюються мовні моделі DSM-5 і IFS (внутрішніх сімейних систем) на прикладі роботи з розладами харчової поведінки. Підкреслюється, що мова, якою користуються фахівці, не лише передає зміст, а й формує уявлення про психологічні феномени, визначає межі нормальності та впливає на саму природу терапевтичної взаємодії. У цьому контексті IFS постає як гуманістична й етична модель, що сприяє оновленню мови психотерапевтичної взаємодії, переналаштуванню комунікації та переосмисленню способів означення психічного.
