«Пост»-модернізація парадигми соціальної держави: нові можливості самореалізації особистості

Abstract

Пост»-модернізація парадигми соціальної держави: нові можливості самореалізації особистості. – Стаття. У статті представлено постмодерністський вимір парадигми соціальної держави та здійснюється соціально-філософський аналіз сучасних інформаційно-комунікативних можливостей людини у конструюванні моделей цивілізаційного поступу суспільства, що забезпечує дієву реалізацію її особистих прагнень протягом життя. Концепція «пост»-модернізації соціальної держави інтерпретує сучасні трансформації як ненасильницькій спосіб знаходження ефективного механізму поєднання досягнень традиційних соціокультурних устоїв та нових постіндустріальних змін цифрової епохи. Метою даної публікації є соціально-філософський аналіз концепції «пост»-модернізації соціальної держави в контексті нових можливостей самореалізації особистості в умовах постіндустріального кібернетичного простору. Головним завданням є дослідження можливостей самореалізації особистості в умовах структурно-функціонального механізму оновлення соціокультурних та господарсько-економічних підходів у процесі сучасного державотворення. Констатовано, що зростання пріоритету процесів інформатизації та роботизації у розвитку сучасної соціальної держави пояснюється метою підвищення ефективності управління та захисту прав кожного громадянина. Водночас, відбувається ситуація поступового заповнення повсякденного буття людини механіко-математичним знеособленим началом, що призводить до тотального електронного контролю державою за всіма життєвими ресурсами населення. Доведено, що головною ознакою сучасної соціальної держави стає можливість абсолютного електронно-тотального контролю над власністю громадян. Дієвість такої соціально-економічної реальності змінює всі попередні ідеологічні доктрини суспільно-політичних форм колективного буття, головними постулатами яких визначено захист прав власності та трактування соціального статусу людини на ієрархічних сходах державного управління. Авторка здійснює аналіз процесу «пост»-модернізації концептуальних підходів у реалізації політики соціальної держави, яка повинна забезпечити реальні права усіх громадян з вільного доступу до комунікативних форм розповсюдження знань та надбань світової культури, тобто процес «творчої адаптації» людини, водночас, стає основою її суспільного буття та сприяє самоактуалізації персонального творчого потенціалу. З’ясовано, що сучасна доктрина соціальної держави, по-перше, проголошує підтримку вразливих верств населення, соціально-економічної стабільності й високого рівня добробуту її громадян; по-друге, реалізується за допомогою суспільних інституцій завдяки публічним домовленостям з оптимізації форм і моделей життєдіяльності людини. В епоху кардинальних технологічних змін інституції соціальної держави прагнуть сформувати методологію поєднання надбань премодерну, модерну та досягнень постмодерного періоду в соціокультурному просторі, скоординувати процедуру застосування принципів і стимулів якісно нового зростання в галузях постіндустріального суспільства на кшталт штучного інтелекту. Головною є думка про те, чи зможе українська спільнота на паритетних началах увійти до структур високотехнологічного планетарного світу постіндустріальної епохи, чи будуть сформовані такі ключові компетенції, які забезпечуть конкурентні позиції молодої Української держави у світовому господарстві, попри збройну агресію з боку російської федерації та низки промислово-екологічних катастроф в результаті воєнних подій останніх років.