Аннотации:
Мета роботи — провести оцінку результатів хірургічного лікування хворих на вторинний і третинний гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю, які отримують нирковозамісну терапію (гемодіаліз та перитонеальний діаліз) та проживають у Вінницькій області. Матеріали та методи. На базі Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру за період 2012—2017 рр. виконано оперативні втручання 36 пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі та перитонеальному діалізі. Тривалість нирковозамісної терапії (стаж діалізу) становила від 1,7 до 18 років. У 12 хворих виконано субтотальну паратиреоїдектомію, у 24 — тотальну паратиреоїдектомію з автотрансплантацією частки прищитоподібної залози у м’язи плеча. Результати та обговорення. Показання до оперативного втручання визначала мультидисциплінарна команда у складі нефролога, хірурга та анестезіолога, а саме: значне підвищення рівня паратгормону, посилення свербіння шкіри, збільшення інтенсивності болю у суглобах, виразна слабкість м’язів, прогресування гіперкальціємії. Протипоказанням до операції була наявність серцево-судинної недостатності та некоригованої артеріальної гіпертензії. Пацієнти з анемією тяжкого ступеня потребували передопераційної підготовки тривалістю у середньому 3—4 тижні, у всіх випадках застосовували препарати заліза та еритропоетин. Трьом хворих виконано повторне оперативне втручання за показаннями (підвищення рівня паратгормону). Термін між першою та повторною операціями становив у середньому від 8 міс до 4 років. У період до призначення діалізу прооперований один пацієнт. У 4 хворих під час операції на прищитоподібних залозах одночасно виконано: у 2 — гемітиреоїдектомію, ще у 2 — тиреоїдектомію. Двом пацієнтам на підставі даних гістологічного дослідження встановлено діагноз високодиференційованого раку щитоподібної залози. Показаннями до повторних оперативних втручань був рецидив захворювання після первинної субтотальної паратиреїодектомії зі збереженням 1/3 або 1/4 залози. В одному випадку причиною рецидиву була одна невиявлена прищитоподібна залоза, яка розташовувалась за грудиною. Рутинно сканування з технецієм-МІБІ на етапі планування первинної операції не застосовували. Під час підготовки до операції з приводу рецидиву захворювання сканування виконано у всіх випадках. Основним методом візуалізації прищитоподібних залоз у передопераційний період було ультразвукове дослідження шиї. У 10 випадках як додатковий метод візуалізації прищитоподібних залоз використовували спіральну комп’ютерну томографію з високою роздільною здатністю без контрастування. Після операції летальних випадків не було. Висновки. 1. Хірургічне лікування хворих на гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю вимагає тісної співпраці мультидисциплінарної команди у складі нефролога, хірурга та анестезіолога. 2. Питання щодо визначення обсягу оперативного втручання з приводу третинного та вторинного гіперпаратиреозу (паратиреоїдектомія з трансплантацією частки прищитоподібої залози у м’язи плеча у першому випадку чи субтотальна паратиреоїдектомія з формуваннями кукси 3—4 мм в об’ємі з максимальним збереженням кровопостачання тканини прищитоподібної залози у другому випадку) потребує подальшого вивчення. 3. Для оцінки результатів хірургічного лікування цієї категорії пацієнтів необхідно проводити більш тривале спостереження у післяопераційний період.
