Короткий опис (реферат):
У статті аргументується важливість міждисциплінарної інтеграції теоретичних та клінічних дисциплін при підготовці лікаря. Метою роботи є забезпечення формування цілісної системи знань, умінь і практичних навичок, необхідних для обґрунтування постановки діагнозу - нейросифіліс, методів лабораторної діагностики та етіотропної терапії, які започатковуються під час вивчення курсу мікробіології і закріплюються при засвоєнні навчальної дисципліни психіатрії та наркології. За останні 30 років у всьому світі спостерігається зростання захворюваності на сифіліс, збільшується і
кількість випадків нейросифілісу та пізніх форм захворювання. Це можна пов'язати із пізнім зверненням хворих до лікаря, широкою розповсюдженістю безконтрольного некваліфікованого лікування та частою асоціацією сифілісу та ВІЛ-інфекції. Основними клінічними ознаками прогресивного паралічу є когнітивні розлади, порушення регуляції довільної діяльності; емоційні та поведінкові розлади, псевдоневрастенічна симптоматика, некритичність до свого стану, патогномонічні та неспецифічні неврологічні розлади. Для діагностики в якості скринінгових методик використовують нейропсихологічні тести. Як правило, діагноз підтверджується позитивними стандартними серологічними реакціями: реакцією зв'язування комплементу Васермана, реакцією імобілізації блідих трепонем та реакцією імунної флюоресценції. Для діагностики пізніх
та латентних форм сифілісу, наслідком яких є розвиток прогресивного паралічу, використовують також реакцію Васермана зі спино-мозковою рідиною. Із сучасних досліджень застосовують імуноферментний аналіз та молекулярно-генетичний метод, реакцію Ланге. Таким чином, достовірна діагностика прогресивного паралічу за допомогою клініко-анамнестичного методу, нейропсихологічних шкал, лабораторних методів дослідження та оцінки неврологічного статусу дозволить вирішити основну задачу лікаря - допомогти хворому, призначивши обґрунтовану етіотропну та патогенетичну терапію.