Abstract:
Мета роботи: обґрунтувати ефективність ін’єкційного застосування плазми, збагаченої тромбоцитами при лікуванні ран донорської поверхні, що тривалий час не загоюються у хворих із глибокими термічними опіками. Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 15 пацієнтів з опіками полум’ям ІІ–ІІІ ступеня, площею 10–15 % поверхні тіла. Від початку з (27,3±0,1) доби після отримання травми залежно від обраного місцевого лікування пацієнтів поділили на дві
групи. У 5 пацієнтів основної групи перев’язки, окрім обробки ранової поверхні 0,02 % розчином декаметоксину, передбачали
щоденне впродовж 6–7 діб ін’єкційне введення автологічної плазми, збагаченої тромбоцитами, по периферії та безпосередньо в
ділянку донорських ран. Залишок препарату аплікаційно наносили на рановий дефект, який покривали двошаровою марлевою
серветкою, просякнутою однойменним антисептиком і полівінілхлоридною плівкою з фіксацією лейкопластерними стрічками, марлевою пов’язкою. У 10 пацієнтів групи порівняння місцеве лікування донорських ран обмежувалось перев’язками з
використанням цього ж антисептичного розчину. Обстеження хворих передбачало візуальний огляд ушкодженої ділянки, визначення площі ранового дефекту, мікробіологічне та цитологічне дослідження ранового вмісту. Результати досліджень та їх обговорення. Результати дослідження показали позитивний ефект застосування автологічної плазми, збагаченої тромбоцитами, уже на 3 добу спостереження, що проявлялось зміною кольору, структури грануляційної тканини в кращий бік, активним перебігом процесів епітелізації у вигляді появи острівців на поверхні рани та росту з країв, наближенням цитологічної картини до запально-регенераторного типу. В подальшому в пацієнтів основної групи визначали стрімке зменшення розмірів ранового дефекту, поява юних клітинних форм із майже повним його загоєнням на (9,3±1,2)
добу після початку введення плазми. Лікування хворих групи порівняння традиційним способом завершувалось виконанням
автодермопластики.
