Особові імена в українських прислів'ях і приказках: особливості римування

Abstract

Статтю присвячено розгляду українських прислів’їв і приказок, які містять власні особові імена. Відзначено, що поява таких імен на позначення осіб жіночої та чоловічої статі зумовлена лінгвістичними й екстралінгвістичними чинниками. Через власне лінгвістичні причини імена використовуються з метою умисного римування, що особливо наочно проявляється в моделях із попарно підібраними римованими іменами або з аналогічною синтаксичною будовою. Неримовані прислів’я та приказки з іменами людей не є частотними. Проаналізовані й описані моделі, які свідчать про умисне залучення власного імені в аналогічних за синтаксичною будовою групи українських фольклорних виразів, де вибір оніма випадково обумовлений словом, із яким воно римується. Рима в прислів’ях переважно проста, точна, парна, яка охоплює співзвуччям зазвичай більшу кількість звуків у найбільш суттєвих словах, головним чином в іменниках і дієсловах. Виявлені й охарактеризовані прислів’я та приказки, у яких можуть римуватися відразу два імені. Звісно, більшість власних імен уживається для надання прислів’ям і приказкам більшої образності або конкретності, а стилістична будова прислів’їв урізноманітнюється звертаннями, запитаннями, що передбачає заперечення або ж саме заперечення, протиставлення (антитеза): бідний – багатий, розумний – дурень, працьовитий – ледащо й інші прийоми. Зазначено, що частотною є модель із займенниками наш, усякий, кожний. Стверджується, що оніми досить формально можуть використовуватися в українських прислів’ях, оскільки в них (іменах) простежується відсутність тісного зв’язку з одиничним конкретним об’єктом. Матеріал статті буде цікавим для спеціалістів у галузі ономастики, пареміології, а також дослідження рими.