Abstract:
Невід’ємною умовою сталого розвитку України є раціональне використання природних ресурсів, охорона довкілля та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини. Забезпеченню екологічної безпеки все більше приділяється увага у зв’язку із поглибленням екологічної кризи та загостренням інших глобальних проблем. Тому виникає необхідність дослідження й інших понять, що також певною мірою характеризують можливість втрат та настання негативних умов – це загрози, ризики та небезпека.
Метою дослідження є з’ясування основних категорій екологічного характеру та їх взаємозв’язку, таких як «екологічна безпека», «небезпека», «загроза» і «ризик». Під час дослідження використовувалися метод наукового пізнання, аналіз наукових досліджень визначення основних категорій теорії безпеки, застосовано методи систематизації, порівняння, синтезу та узагальнення при формулюванні та науковому обґрунтуванні результатів дослідження.
У результаті дослідження розглянуто погляди науковців щодо понять «безпека», «екологічна безпека», «ризик», «небезпека», «загроза» та їх взаємозв’язок.
Визначено внутрішні та зовнішні загрози екологічній безпеці підприємства, а також запропоновано авторське бачення взаємозв’язку наведених економічних категорій.
Розкрито основні характеристики, які відрізняють екологічний ризик від інших форм ризиків: антропоцентрична спрямованість екологічного ризику; поліваріантність форм походження екологічного ризику; обмеженість можливості абсолютного визначення екологічного ризику; кумулятивність; субінституційність екологічного ризику.
У статті окреслено вплив сільськогосподарського виробництва на забруднення навколишнього природного середовища (забруднення повітря, виснаження та деградація земельних ресурсів, вичерпність лісових і водних ресурсів) та наведено критерії класифікації екологічного ризику для сільського господарство. Причинами кризового екологічного становища в аграрній сфері є, насамперед, екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, відсутність нормативно-технічної документації з екологобезпечних технологій виробництва сільськогосподарської продукції, а також відсутність ефективно дієвого механізму захисту навколишнього середовища. На мікро- та макрорівнях відсутні об'єктивні та достовірні дані щодо впливу забруднень від здійснення сільськогосподарської діяльності на навколишнє природне середовище за всіма напрямками – атмосферне повітря, земельні, водні та лісові ресурси. Саме тому, з метою оцінки з максимальним ступенем достовірності причини кризової екологічної ситуації як на конкретному агроному підприємстві, так і на рівні держави, а також прийняття ефективних управлінських рішень у частині зменшення антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, необхідним є вивчення окремих складових екологічної безпеки та ведення екологічного обліку.
