Аннотации:
У статті проаналізовано досвід країн, освітнім закладам яких довелось зіткнутись з проявами надзвичайних ситуацій (НС) соціального чи воєнного характеру. На основі аналізу відповідних наукових досліджень авторами з’ясовано, як реагували педагоги та учні на надзвичайні ситуації. Визначено, які основні стратегії реагування педагогів на надзвичайні ситуації пропонують науковці різних країн. Описано структуру та етапи використання «педагогіки політичної травми», стратегії екстреної освіти та моделі педагогіки миру. Зроблено висновок, що розроблені в інших країнах стратегії реагування педагогів на надзвичайні ситуації можуть бути адаптованими в Україні під час організації освіти в умовах воєнного стану та в повоєнний час. Цінною для українських педагогів може бути розширена структура «педагогіки політичної травми», яка складається з чотирьох стратегій: піклування про соціально-емоційне благополуччя учнів (стратегія 1), культивування та розвиток позитивних громадянських настроїв (стратегія 2), розвиток критичної свідомості учнів (стратегія 3), надання учням інформаційної підтримки (стратегія 4). Для роботи з учнями із внутрішньо-переміщених сімей корисною буде модель екстреної освіти, яка передбачає три етапи: I – рекреаційні заходи в безпечному місці, II – неформальну освіту і III – формальну освіту. Після перемоги України, коли буде відмінено воєнний стан і наша держава повернеться до мирного життя, педагоги зможуть поступово повертатись до виховання в учнів миролюбства. Теоретичні положення щодо міжнародних стратегій організації освіти в умовах надзвичайних ситуацій можна буде узагальнити й запропонувати конкретні пропозиції для внесення доповнень до змісту професійної підготовки майбутніх учителів в педагогічних університетах України.
