Abstract:
Мета роботи: провести аналіз ефективності традиційних і мініінвазивних методів хірургічного лікування абсцесів печінки, що дасть змогу удосконалити підходи до кожного з відомих способів лікування із розробкою алгоритму дій хірурга у різних клінічних випадках. Матеріали і методи. У статті викладено досвід лікування 142 хворих із абсцесами печінки. 89 операційних втручань було виконано лапаротомним доступом, 36 черезшкірних дренувань – за допомогою УЗД навігації, 17 втручань – за допомогою мініінвазивного лапароскопічного дренування. Вік пацієнтів коливався від 26 до 84 років. У жінок діагностували АП в 1,41 раза частіше, ніж у чоловіків. Тривалість від початкової маніфестації до госпіталізації становив від 4 діб до 1 місяця. Супутню патологію
виявлено в 121 пацієнта (85,2 %). Результати досліджень та їх обговорення. Абсцеси печінки найчастіше розвивалися в таких сегментах печінки: ІІІ сегмент – 14,54±2,85 %, VI сегмент – 24,43±3,85 %, VII сегмент – 34,26±3,77 %, у 26,77±3,34 % випадків були уражені декілька сегментів печінки. Ускладнення проявлялися нагноєнням післяопераційної рани – 6 (6,37 ± 3,25 %), ексудативний плеврит праворуч – 7 (5,16 ± 2,85 %), жовчотеча – 4 (3,01 ± 2,58 %), пневмонія – 6 (6,04 ± 2,63 %), рання злукова кишкова непрохідність – 3 (3,03 ±2,14 %). Тривалість перебування в стаціонарі пацієнтів із мініінвазивними методами лікування абсцесів печінки була менша (5,7 ± 0,4 днів) порівняно з відкритими операціями (14,7 ± 1 (р <0,05)). Перевагу варто віддавати мініінвазивним способам лікування, які мають високу ефективність, безпечність, скорочують терміни перебування пацієнтів у стаціонарі та знижують летальність до 7,04 %. При неефективності обраного методу хірургічна тактика повинна мати ескалаційний принцип, який полягає у своєчасному переході до більш дієвого та інвазивного методу.
