Abstract:
Медико-соціальне значення гіпотиреозу визначається не тільки його поширеністю і тенденцією до подальшого збільшення числа хворих, але і тим збитком, що наносить гіпотиреоз суспільству як хронічне захворювання. В методичних рекомендаціях представлені підходи до оцінки ступеню втрати життєдіяльності хворих на гіпотиреоз, показання для направлення на МСЕК, основні принципи та етапи реабілітації. Повинна бути чітка поетапність і наступність в реабілітації хворих на гіпотиреоз: стаціонарний, амбулаторно-поліклінічний і санаторно-курортний етапи. Рання реабілітація передбачає корекцію гормонального обміну, при потребі – корекцію серцево-судинної, нервової системи, дієтотерапія, нормалізація психоемоційного стану хворого. Пізня реабілітація передбачає оптимальну адаптацію хворого до соціального життя. Її мета – зменшення вираженості серцево-судинних та неврологічних порушень, скорочення інвалідності. Необхідною умовою успішної реабілітації та забезпечення незалежної життєдіяльності хворого після виписки з ендокринологічного диспансеру є тісний зв'язок між ендокринологічним відділенням та поліклінікою за місцем проживання. Методичні рекомендації призначені для лікарів-експертів МСЕК, ЛКК, ендокринологів, лікарів інших спеціальностей.
