Abstract:
Серед пацієнтів терапевта та спеціалістів інших медичних профілів досить часто зустрічаються хворі з вертеброгенною патологією, але більшість лікарів не обізнана в достатній мірі ні з діагностикою, ні з методиками лікування такої патології. В загальній структурі захворювань з тимчасовою втратою працездатності вертебрологічні хворі займають одне з перших місць [В. П. Веселовский, 1991; В. Ф. Кузнецов, 2000]. Спостерігається тенденція до збільшення кількості хворих з патологією хребта [В. А. Савченко, А. А. Бирюков, Н. У. Дейл, 1997; А. Я. Тихонова, 1990], що призводить до зростання вертеброгенних захворювань внутрішніх органів та систем. Враховуючи тісний взаємозв'язок сегментарних вегетативних структур, які складають частину хребтових сегментів з іншими органами та системами, поширеність патології хребта неможливо пояснити виникнення великої частини терапевтичних захворювань без участі негативних впливів на органи з боку ушкодженого хребта [К. Левит, Й. Захсе, В. Янда, 1993; И. В. Молдовану, 1998; В. В. Проскурин, 1993; R. Olin, 1995]. Значні успіхи фармакотерапії не змогли вирішити проблеми ефективного лікування ряду захворювань. Виникла ціла група хвороб і патологічних станів, пов'язаних зі вживанням сучасних лікарських засобів. Збільшилась кількість захворювань, резистентних до традиційної медикаментозної терапії. Тому питання адекватного лікування захворювань внутрішніх органів, профілактики медикаментозних ускладнень, подолання резистентності патології до терапії стають пріоритетними у великій кількості науково-дослідних програм [Е. Н. Амосова, 1998; В. А. Бобров, И. Г. Купновицкая, 1994; В. И. Денисюк, В. К. Серкова, 1998; Л. С. Ильина, И. И. Воржева, 1997]. В зв'язку зі згаданими проблемами великого практичного значення набуває розробка теоретичних основ, які б висвітлювали шляхи та механізми впливу патологічних змін хребта на інші органи та системи. Важливим також є розкриття механізмів розвитку резистентності терапевтичних захворювань до лікування при патології хребта і його сегментів. Актуальність проблеми вертеброгенних захворювань внутрішніх органів зумовлена відсутністю наукового обгрунтування місця клінічної вертебрології в структурі медичної галузі. Потребують вивчення патогенез вертеброгенних захворювань внутрішніх органів, діагностичні та терапевтичні підходи. Існує необхідність у розробці класифікації травмуючих елементів, які виникають при патології хребта і сприяють формуванню захворювань внутрішніх органів, створенні експрес-методів діагностики порушень у хребтових сегментах та моніторингового контролю за ефективністю лікування, розробці терапевтичного алгоритму та профілактичних заходів. Відсутність наукового обгрунтування місця вертебрології в діагностиці, лікуванні та профілактиці захворювань внутрішніх органів і систем обумовили актуальність дослідження, його мету і завдання.
