Abstract:
Травми ока, отримані під час бойових дій, належать до найскладніших у структурі поранень голови та обличчя, оскільки навіть за своєчасного надання медичної допомоги вони часто призводять до стійкого значного порушення зору чи втрати очного яблука, що веде до інвалідизації військовослужбовців. Мета дослідження – узагальнити світовий і український досвід лікування травм ока, спричинених дією зброї високої кінетичної енергії, з акцентом на значенні раннього хірургічного втручання та мультидисциплінарного підходу у веденні таких пацієнтів. Матеріали та методи. Роботу виконано шляхом мета-аналізу зарубіжних наукових досліджень і контент-аналізу публікацій у базах SCOPUS та PubMed, а також матеріалів фахових українських видань. Літературний пошук здійснювався за ключовими словами: combat ocular injuries, war-related ocular trauma, eye trauma, mine-explosive wounds, military ophthalmology, vision loss, ocular surgery, visual rehabilitation, full-scale war in Ukraine. До огляду включено 24 наукові статті за період 2020–2025 рр. Результати. Використання зброї високої кінетичної енергії під час сучасних військових конфліктів спричиняє зростання кількості тяжких поранень, зокрема ушкоджень органа зору, які становлять 5–15% усіх бойових травм. Найчастіше спостерігаються переломи дна орбіти, травми очного яблука, розриви рогівки й склери, іридоцикліт та рецидивні ерозії рогівки. Удосконалення профілактичних заходів, застосування індивідуальних засобів захисту очей, модернізація навчально-бойових і медичних протоколів (тактичної домедичної та хірургічної допомоги), а також скорочення часу до оперативного втручання у країнах НАТО та США сприяють суттєвому зниженню рівня бойових травм органа зору. Комплексний підхід, що включає термографічний моніторинг, доплерографію та телемедичні консультації із закордонними фахівцями, забезпечує покращення функціональних результатів лікування навіть за умов обмежених ресурсів в Україні. Висновки. Реабілітаційна система в Україні залишається фрагментованою через нерівномірний доступ до послуг, брак кваліфікованих кадрів та сучасного обладнання, що потребує розвитку мультидисциплінарних команд і стандартизації клінічних протоколів для підвищення ефективності відновлення військовослужбовців із тяжкими пораненнями органу зору.
