Abstract:
Пневмоторакс – це серйозний патологічний стан, що супровод-жується порушенням негативного тиску в плевральній порожнині, що призво-дить до часткового або повного колапсу легені. Актуальність цієї проблеми зумовлена високим ризиком розвитку гострої дихальної недостатності, особливо у випадках напруженого пневмотораксу або за наявності супутніх уражень легень. Зі збільшенням кількості інвазивних процедур та частоти рецидивів пневмотораксу у молодих пацієнтів виникає потреба в удосконаленні підходів до лікування. Метою дослідження є аналіз сучасних літературних джерел щодо методів хірургічного лікування різних форм пневмотораксу. Матеріали та методи – проведено огляд наукових публікацій за ключовими словами в базах даних Scopus, PubMed та Google Scholar, які не перевищують 10-річного періоду публікацій. Результати. Сучасні рекомендації підкреслюють застарілість протоколів, які недостатньо враховують можливості відеоасистованої торакоскопії (ВАТС), амбулаторного дренування та селективного плевродезу. Дослідження Брауна та ін. показало, що при неускладненому первинному спонтанному пневмотораксі консервативне лікування є ефективним, з повним розширенням легень у 94% пацієнтів. При катаменіальному пневмотораксі найкращі результати отримують за допомогою ВАТС у поєднанні з гормональною терапією, тоді як відсутність корекції призводить до рецидиву у 50% випадків. ВАТС з булектомією та плевродезом (механічним або хімічним) призводить до рецидиву лише у 5,3% випадків, порівняно з >30% після лише дренування. У 86% молодих пацієнтів без супутніх захворювань простого спостереження було достатньо для одужання без дренування. У випадках вторинного пневмотораксу, особливо при ХОЗЛ, хірургічне втручання пов'язане з тривалішим одужанням та вищими ризиками, але залишається необхідним при рецидивуючих епізодах. У літніх пацієнтів ВАТС також виявилася безпечнішою,
Журнал «Перспективи та інновації науки»(Серія «Педагогіка», Серія «Психологія», Серія «Медицина»)No 10(56) 20252303ніж торакотомія, за умови належної передопераційної оцінки. Новіші підходи включають амбулаторні методи (дренаж за маневром Геймліха), що дозволяють уникнути госпіталізації, а також адаптовані стратегії для вагітних жінок з участю різних спеціалістів. Висновки. Сучасне лікування пневмотораксу базується на стратифікації ризику з урахуванням клінічного стану, типу ураження та індиві-дуальних особливостей пацієнта. Тенденція до малоінвазивного, заснованого на доказах та орієнтованого на пацієнта підтверджена як результатами досліджень, так і оновленими клінічними рекомендаціями.
