Короткий опис (реферат):
The morphology and dimensions of the human intestine show wide variability, which directly affects clinical interpretation in gastroenterology and surgery. The classical concept of “normal” intestinal length is no longer adequate, as anthropometric, age-related, and ethnic determinants modify most of the parameters of this organ. This issue is particularly relevant for clinicians performing resections or reconstructive procedures, where intraoperative measurements may differ significantly from textbook data. Understanding the variability of intestinal geometry also contributes to the refinement of imaging criteria and reduces diagnostic errors in the assessment of intestinal wall thickness and motility. The aim of the study was to summarize the available morphometric data on the structure and length of the human intestine and to identify the main anthropometric and methodological factors influencing these parameters. Materials and methods. The analysis was based on 31 peer-reviewed publications indexed in Scopus, Web of Science, and PubMed, selected for* keywords related to intestinal anatomy and morphometry. A comparative evaluation of studies including both cadaveric and intraoperative material was performed, with emphasis on gender, age, and ethnic differences. Results and Discussion. Across studies, total intestinal length ranged from 4.3 to 8.0 meters, with the average small bowel length being 430-630 cm in living patients, with even greater values in cadaveric specimens induced by postmortem muscle relaxation. Men generally had longer total intestinal length, whereas women showed greater segmental variability and longer proximal colon segments. Height showed the most consistent positive correlation with bowel length (r up to 0.83), while weight, BMI and age had weaker or inconsistent effects. Morphometry of individual parts of the bowel showed that the sigmoid and transverse colons are the most variable regions, influenced by mesenteric geometry and segmental motility. Wall thickness and luminal diameter showed dynamic proportionality. Ethnic studies have found lower mean bowel dimensions in Asian populations compared with European cohorts, which emphasizes
the need to establish regional standards. Japanese data also showed sex-specific and age-related differences in colon length and diameter. The microscopic structure of the bowel, particularly the duodenum, remained stable across age groups, which refutes the assumption of “age-related atrophy”. Predictive modeling using anthropometric markers (height, weight, and other measures) yielded modest correlations but may aid preoperative planning. Overall, methodological factors, including fixation, tension, measurement, and sample selection, remain critical sources of variation across studies. Conclusions. Intestinal size and proportions are not fixed anatomical constants, but rather flexible parameters shaped by biological and methodological influences. For clinical practice, these results justify individualized morphometric assessment rather than relying on average population norms during surgery and diagnostic imaging.
Морфологія та розміри кишечника людини демонструють широку варіабельність, що безпосередньо впливає на клінічну інтерпретацію в гастроентерології та хірургії. Класична концепція «нормальної» довжини кишечника більше не є адекватною, оскільки антропометричні, вікові та етнічні детермінанти змінюють більшість параметрів даного органу. Це питання особливо актуальне для клініцистів, які виконують резекції або реконструктивні процедури, де інтраопераційні вимірювання можуть суттєво відрізнятися від даних підручників. Розуміння варіабельності геометрії кишечника також сприяє уточненню критеріїв візуалізації та зменшує діагностичні помилки при оцінці товщини та рухливості стінки кишечника. Метою дослідження було узагальнити наявні морфометричні дані про структуру та довжину кишечника людини та визначити основні антропометричні та методологічні фактори, що впливають на ці параметри. Матеріали та методи. Аналіз базувався на 31 публікації, індексованій у Scopus, Web of Science та PubMed, відібраних за ключовими словами, пов'язаними з анатомією та морфометрією кишечника. Була проведена порівняльна оцінка досліджень, що включали як трупний, так і інтраопераційний матеріал, з акцентом на стать, вік та етнічні відмінності. Результати та обговорення. У різних дослідженнях загальна довжина кишечника варіювалася від 4,3 до 8,0 метрів, причому довжина тонкої кишки в середньому становила 430-630 см у живих пацієнтів, з ще більшими значеннями у зразках трупів, що спричинено посмертною релаксацію м'язів. У чоловіків загалом була довша загальна довжина кишечника, тоді як у жінок спостерігалася більша мінливість різних сегментів і довші проксимальні сегменти товстої кишки. Зріст тіла показав найбільш послідовну позитивну кореляцію з довжиною кишечника (г до 0,83), тоді як вага, ІМТ та вік мали слабший або непослідовний вплив. Морфометрія окремих частин кишечника показала, що сигмоподібна та поперечна ободові кишки є найбільш мінливими регіонами, на які впливає геометрія брижі та сегментарна рухливість. Товщина стінки та діаметр просвіту демонстрували динамічну пропорційність. Етнічні дослідження виявили нижчі середні значення розмірів кишечника в азійських популяціях порівняно з європейськими когортами, що підкреслює необхідність створення регіональних стандартів. Японські дані також показали статево-специфічні та вікові відмінності в довжині та діаметрі товстої кишки. Мікроскопічна ж будова кишечника, зокрема, дванадцятипалої кишки залишалася стабільною в різних вікових групах, що спростовує припущення про «вікову атрофію». Прогностичне моделювання з використанням антропометричних маркерів (зріст, вага, та інші показники) дало помірні кореляції, але може сприяти передопераційному плануванню. Загалом, методологічні фактори, зокрема фіксація, натяг, вимірювання та відбір зразка, залишаються критичними джерелами варіацій у різних дослідженнях. Висновки. Розмір та пропорції кишечника не є фіксованими анатомічними константами, а гнучкими параметрами, що формуються біологічними та методологічними впливами. Для клінічної практики ці результати виправдовують напрямок на індивідуалізовану морфометричну оцінку, а не покладатися на усереднені популяційні норми під час операції та діагностичної візуалізації.