Педагогічна практика в системі підготовки докторів філософії

Abstract

Сучасна система підготовки майбутніх докторів філософії включає в себе й педагогічну складову як обов’язковий компонент формування фахової спроможності викладача вищої школи. На етапі проходження педагогічної практики майбутній доктор філософії має можливість з’ясувати перспективи фахової траєкторії: буде це наукова робота в дослідницьких установах та організаціях, практичне професійне становлення відповідно до обраної спеціальності чи науково-педагогічна діяльність у закладах вищої освіти, яка за суттю абсорбує можливість проведення повноцінних наукових досліджень і організацію освітнього процесу. З’ясовано, що педагогічна практика виконує потужну ідентифікуючу роль у процесі становлення науково-педагогічної особистості викладача. Практикант може оцінити рівень власної фахової підготовки як спеціаліста певної галузі знань, адже під час роботи зі студентами стикатиметься зі складними проблемними питаннями, які потребуватимуть його фахової оцінки й пояснення, так і педагогічної майстерності донесення навчальної й наукової інформації до студентської аудиторії. Доведено: педагогічна практика дає потенційну можливість інтеграції власних наукових напрацювань зі спеціальності в освітній процес. Результати досліджень здобувачів ступеня доктора філософії, які виконуються в рамках дисертаційної роботи, можуть стати основою дисципліни, яку забезпечуватиме аспірант під час педагогічної практики. Встановлено, що на всіх етапах проходження педагогічної практики вона є цінним інструментом розвитку й удосконалення ораторських і комунікативних навичок аспіранта. Сконстатовано, що загальнопедагогічна підготовка майбутніх докторів філософії передбачає також набуття ними умінь професійно організовувати позааудиторні заходи для здобувачів освіти. Оскільки функція викладача передбачає також виконання обов’язків куратора академічної групи, керівника наукового гуртка чи проблемної групи, творчих колективів художньої самодіяльності тощо.