Аналіз використання, ефективності, ускладнень засобів тимчасової зупинки кровотечі у воєнних конфліктах світу та досвід Збройних Сил України під час війни

Abstract

Історичний розвиток застосування джгута як засобу контролю масивної кровотечі у військовій та медичній сфері Історія Проблема масивних крововтрат та методів їх тимчасового контролю має давню історію і розглядалася ще в найраніші періоди розвитку людства. Еволюція засобів тимчасової зупинки кровотечі, зокрема джгутів, відображена у численних історичних джерелах і простежується від перших згадок у стародавніх текстах до сучасних протоколів екстреної медичної допомоги. Сучасні типи джгутів у воєнних конфліктах: еволюція, ефективність, ризики застосування. жгути для зупинки кровотечі, які затверджені Комітетом з тактичної допомоги пораненим у бойових діях (CoTCCC) Протокол тактичної допомоги при травмах (Tactical Combat Casualty Care, TCCC) був започаткований у 1996 році, а перша офіційна редакція була підготовлена Комітетом з тактичної допомоги при травмах (CoTCCC) у 2001 році. За більш ніж два десятиліття постійного вдосконалення, адаптації та перевірки в умовах бойових дій, TCCC став міжнародно визнаним стандартом надання медичної допомоги пораненим у зоні бойових дій. Протокол поділяє надання допомоги на три основні етапи: 1. Допомога під вогнем або загрозою (Care Under Fire/Threat) 2. Тактична польова допомога (Tactical Field Care) 3. Тактична евакуаційна допомога (Tactical Evacuation Care). Своєчасне накладання джгута при масивних кровотечах сприяє зниженню частоти геморагічного шоку та забезпечує достатній час для евакуації постраждалих. Згідно з даними, джгути ефективно зупиняли кровотечу у 87,7% випадків травм кінцівок. Попри вищу тяжкість ушкоджень у пацієнтів, яким було накладено джгут, лише 13,0% з них надходили до медичних закладів у стані шоку — що свідчить про позитивний вплив своєчасного контролю кровотечі на загальний стан постраждалих. Осучаснення озброєння, високий рівень кінетичної енергії поранень, множинні ураження вибухового характеру обумовлюють зростання потреби в ефективних засобах зупинки кровотечі. Інтеграція передових медичних технологій, скорочення часу евакуації та навчання персоналу – основа для підвищення виживаності серед поранених. • Тривалість накладання засобів гемостазу у значної частини випадків перевищує 2 години (в порівняні з 2024/2025 рр. зменшилась на 10%), а тривалість турнікетів на 3 години (в порівняні з 2024/2025 рр. збільшилась на 5,0%), що свідчить про тривалу евакуацію поранених унаслідок інтенсивних бойових дій, що, у свою чергу, підвищує ризик ішемічних ускладнень та вимагає ретельного клінічного моніторингу. • У порівнянні з 2024–2025 роками кількість випадків самостійного накладання турнікетів військовослужбовцями зросла на 5,0%, що свідчить про покращення їхньої підготовки з надання першої допомоги. Однак у більшості випадків (55,0% проти 60,0% раніше) турнікети накладали побратими або військові медики, що підтверджує важливість злагодженої командної роботи під час поранень. • Переважна більшість кровотеч локалізується в ділянці нижніх кінцівок (70,0% проти 75,0% у 2024–2025 рр.). Для їх зупинки найчастіше застосовуються турнікети, які накладаються як максимально високо на кінцівку, так і на відстані 5–8 см вище зони ушкодження, що впливає на ризик розвитку судинно-неврологічних ускладнень та ампутацій. • Конверсія турнікета виконується лише у третині випадків, що свідчить про потребу у збалансованому підході для зниження ризику ішемічних ускладнень, зокрема некрозу та синдрому тривалого стиснення. • У більшості випадків (70,0% проти 65,0% у 2024–2025 роках) для зупинки кровотечі було достатньо одного турнікета. Водночас у 25,0% проти 30,0% випадків застосовували два і більше турнікетів, що свідчить про більшу тяжкість отриманих травм. У половині випадків (48,0% проти 45,0% у 2024–2025 роках) спостерігається розвиток ішемічних ускладнень, основними причинами яких залишаються надмірна тривалість накладання турнікета. • Значна частина випадків (35% проти 30,0% - 2025/2024 рр.) необґрунтованого застосування турнікетів підкреслює необхідність підвищення рівня підготовки військовослужбовців у тактичній медицині, особливо щодо показань та техніки накладання.