Abstract:
Синдром сухого ока належить до групи порушень слізної плівки, які зумовлені зниженою продукцією сліз або нестійкістю слізної плівки. Синдром сухого ока знижує працездатність людини, погіршує якість життя і, якщо тривалий час ігнорувати його прояви, може призвести до тяжких захворювань ока, зокрема до втрати зору. Однією з причин загострення симптомів, спричинених синдромом сухого ока, може бути вплив факторів навколишнього середовища. Крім того, існує поняття ятрогенного синдрому сухого ока, спричиненого використанням системних та місцевих лікарських засобів, контактних лінз, проведенням офтальмологічних хірургічних та нехірургічних процедур. Метою дослідження стало вивчення клініко-фармакологічних характеристик лікарських засобів в аспекті особливостей їх застосування при наявності супутніх захворювань у пацієнтів із синдромом сухого ока та визначення препаратів, що можуть сприяти виникненню чи загостренню синдрому сухого ока шляхом вторинного зниження сльозопродукції та рефлекторної секреції, запальної дії на мейбомієві залози чи прямої подразнюючої дії. Матеріалами дослідження були дані реєстру лікарських засобів, інформаційно-пошукової системи лікарських препаратів Compendium, інструкцій до медичного застосування. Методи дослідження: бібліо-семантичний, контент-аналіз, сегментування, графічний, системний аналіз. Встановлено, що особливості застосування у пацієнтів з синдромом сухого ока мають 194 лікарських препарати, які належать до 10 фармакотерапевтичних груп відповідно до І рівня АТХ-класифікаційної системи. Синдром сухого ока згадується у різних розділах інструкцій до медичного застосування: «побічні реакції» – 172 препарати, «особливості застосування» – 21 препарат, «взаємодія» – 1 препарат. Сегментація ринку за видами лікарської форми продемонструвала значне переважання крапель очних та таблеток (34,02% та 33,50% відповідно). Враховуючи переважання частки очних крапель серед інших лікарських форм, що спричинюють ятрогенний синдром сухого ока, перспективою подальших досліджень є вивчення їх складу та виявлення кореляції між вмістом допоміжних речовин та ризиком виникнення побічної дії місцевих офтальмологічних лікарських засобів у вигляді сухого кератокон’юнктивіту. У результаті виконаного комплексу досліджень встановлено групи ЛЗ, які з особливою обережністю мають призначатись для фармакотерапії різних органів та систем у пацієнтів, що мають ризик виникнення або загострення синдрому сухого ока. Найбільш чисельними серед них є група S01E – Протиглаукомні засоби та міотики, L01X – Антинеопластичні засоби та N02В – Аналгетики і антипіретики, на частку яких припадає 21,13%, 12,37% та 9,79% відповідно. Наявність інформації про ризик спричинення синдрому сухого ока внаслідок взаємодії лише в 1 із 194 інструкцій до медичного застосування свідчить про надзвичайно низький рівень уваги до проблеми синергізму лікарських засобів відносно їх побічних ефектів.
