Аннотации:
Актуальність. Тривалий перебіг дегенеративного процесу призводить до низки анатомічних перетворень у м’язах і суглобах усього скелета: виникнення згинально-привідних контрактур, вкорочення кінцівки, перекосу таза і розвитку дегенеративного сколіозу. Пристосованість хворого до нового способу переміщення формує в нього нову звичку пересування. Операція ендопротезування позбавляє болю, усуває інші вади дегенеративних процесів, але набута нова звичка пересування залишається, хоча і меншою мірою. Клінічний результат операції, підтверджений рентгенографічно, може бути відмінним, але у хворого відмічається легка кульгавість, помітна різниця у довжині кроків і характері переносу стопи при ходьбі. Раннє діагностування цих залишкових патологічних звичок та адекватна фізична реабілітацію дають можливість хворим відновити повноцінність суглобів. Апаратні обстеження мінімізують помилку лікаря, дають можливість отримати цифровий матеріал, за яким можна визначити функціональну спроможність пацієнта. Мета роботи: визначити основні ознаки порушення ходьби після ендопротезування кульшового суглоба у хворих з тривалим перебігом дегенеративних захворювань за даними системи GAITRite. Матеріали та методи.Були обстежені 36 хворих віком від 20 до 73 років з тривалістю хвороби не менше 7 років. Молоді пацієнти (до 35 років — 3 хворі) в анамнезі мали вроджені вади кульшового суглоба з оперативним втручанням. У всіх хворих спостерігали розвинені згинально-привідні контрактури кульшового суглоба від 5° до 15°. Обстеження пацієнтів проводили до та через 6 місяців після операції ендопротезування на пристрої GAITRite (The GAITRite Electronic Walkway, США). Визначали часові та геометричні параметри ходьби хворих. Результати. Проведений аналіз даних показав, що через 6 місяців після ендопротезування кульшового суглоба у хворих відмічається значне покращення параметрів ходьби. Вирівнюється тривалість кроків та їх довжина, але практично в усіх хворих відмічається порушення опори на стопу протезованої кінцівки та не відновлюється до норми розворот стопи, у хворих залишається меншою фаза переносу стопи протезованої кінцівки (Single Support, %), ніж здорової, при цьому фаза опори на здорову (Stance, %) кінцівку не дорівнює фазі переносу стопи. У хворих втрачається плавність ходьби, вони обережніше наступають на стопу протезованої кінцівки, на частку секунди утримуючи її від повної опори. У хворих спостерігається набута звичка зменшення фази опори на повну стопу. За даними аналізу видно, що періоди торкання п’яткою та пальцями збільшуються, а період перекату зменшується. Повністю не відновлюється після ендопротезування розворот
стопи. Висновки. Ретельні дослідження свідчать про те, що асиметрія кроків зберігається. Набута звичка неправильної установки стопи, обережність при переносі ваги тіла на стопу хворої ноги, картина переносу стопи в більшості випадків зберігається і після ендопротезування, хоча і значно меншою мірою. Тобто те, що було набуто хворим як пристосувальний механізм при патологічній ходьбі, залишається і після усунення проблем із суглобом. Незначні асиметрії кроків призводять до порушення анатомічних співвідношень в роботі м’язів, зміні їх важелів, через що знову виникає замкнуте коло повільного накопичення патологічних змін в анатомічних структурах організму
