Abstract:
Мета роботи – з’ясувати основні особливості клінічної характеристики пацієнток, хворих на зовнішній генітальний ендометріоз в періопераційному періоді. Для досягнення поставленої мети були визначені наступні задачі: 1) вивчити локалізацію розподілу ендометріоїдних гетеротопій у пацієнток, хворих на зовнішній генітальний ендометріоз на тлі гіпотиреозу; 2) вивчити структуру хірургічних втручаннь у пацієнток з поєднаною патологією (зовнішній
генітальний ендометріоз на тлі гіпотиреозу); 3) вивчити частоту рецидивування ендометріозу у пацієнток з поєднаною патологією після
хірургічного лікування. Матеріали і методи. Нами було обстежено 100 пацієнток: 40 – з поєднаною патологією (І основна група); 60 з ендометріозом, без патології щитовидної залози (ІІ група порівняння). Загально-клінічні, лабораторно-інструментальні та променеві методи дослідження (УЗД, КТ, Ro-графія). Діагноз у всіх пацієнтів підтверджений результатами гістопатологічного дослідження. Всі оперативні втручання виконані ендовідео-хірургічним методом. Результати дослідження та їх обговорення. За результатами дослідження локалізації та ступеня поширення ендометріоїдних гетеротопій у пацієнток з поєднаною патологією були отримали наступні результати: I ступінь – 38,0% жінок з ендометріоїдними кістами яєчників та аденоміозом; II ступінь – 27,0% пацієнток з ендометріоїдним ураженням очеревини і аденоміозом; III ступінь – 23,0% хворих з ендометріоїдними кістами яєчників, аденоміозом, з ендометріоїдним ураженням очеревини і сечовивідних органів; IV ступінь – 12,0% пацієнток з ендометріоїдними кістами яєчників, аденоміозом, з ендометріоїдним ураженням очеревини і ретроцервікальної області. Структура ендохірургічних втручань у обстеженного контингенту представлена наступним чином: у 80,0% клінічних випадків були проведені органозберігаючі операції; у 20,0% – радикальна операція; у 56,0% – комбінація лапароскопії та гістероскопії; у 42,0% – лапароскопічний-вагінальний доступ і тільки в 2,0% була здійснена конверсія на лапаротомію. Частота випадків рецидиву ендометріозу після хірургічного лікування, у пацієнток, хворих на ендометріоз на тлі гіпотиреозу, склала: через 6 місяців – 4,0%; через 9 місяців – 6,0%, через 12 місяців – 10,0% відповідно. Повне полегшення симптомів досліджуємого захворювання після операції спостерігалося у 80,0% жінок, а у 24,0% жінок відновлена репродуктивна функція. Висновки. Хірургічне лікування пацієнтів з ендометріозом, асоційованим з гіпотиреозом, має базуватися на принципі радикального видалення ендометріоїдних вогнищ, особливо за допомогою комбінованих симультанних операцій у разі тяжкого екстрагенітального ендометріозу. Додатково слід ураховувати цілий ряд аспектів, а саме: локалізацію ендометріоїдної гетеротопії та тяжкість ендометріозу; вік пацієнток та їхню зацікавленість у збереженні репродуктивної функції; наявність висококваліфікованих хірургів (гінекологів, загальних хірургів, урологів), а також високий рівень анестезіологічної підтримки з ретельним післяопераційним моніторингом.
