Abstract:
Упродовж останніх десятиліть спостерігається чітка тенденція до
зростання частки пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю (ХСН) в загальній структурі серцево-судинних захворювань. Це зумовлено з одного боку
глобальним постарінням населення планети, а з іншого – досягненнями сучасної медицини, що дозволяють більшій кількості пацієнтів із серцево-судинною
патологією доживати до моменту клінічної маніфестації ХСН (Воронков Л. Г.,
2014). Тому питання побудови правильної стратегії надання допомоги пацієнтам із ХСН є наразі вельми актуальним. Разом з тим, з огляду на останні рекомендації Європейської асоціації кардіологів та Українського товариства кардіологів, відзначається деяке зміщення акцентів щодо вимог до сучасної фармакотерапії серцевої недостатності. Раніше основним критерієм ефективності лікування був його вплив на прогноз у пацієнта, сьогодні ж не менш важливим аспектом визнана якість життя особистості (ESC guidelines for the diagnosis and
treatment of acute and chronic heart failure, 2016). Найбільш неоднозначний вплив
на якісні показники життя пацієнтів із маніфестованою ХСН чинять діуретичні
засоби: з одного боку вони зменшують симптоми, пов’язані із волемічним перевантаженням, з іншого – обмежують соціальну і фізичну активність особистості через часте сечопускання (Арутюнов А.Г., 2014; Воронков Л.Г., 2014).
