Abstract:
Мета дослідження – вивчити вплив модуляторів обміну гідроген сульфіду (H2S) (натрію гідроген сульфіду (NaHS) і пропаргілгліцину (ППГ) на індуковані метформіном зміни функціонального стану нирок за експериментального цукрового діабету (ЦД).
Дослідження виконано на 75 білих нелінійних щурах-самцях масою тіла 150–240 г. Тварини були поділені на п’ять груп: 1 група – контроль; 2 група – тварини з експериментальним ЦД, який ініціювали одноразовим інтраперитонеальним введенням стрептозотоцину (СТЦ) (40 мг/кг маси) на 0,1 моль/л у цитратному буфері (pH 4,5); 3 група – тварини з експериментальним ЦД, які з 3 по 28 добу отримували лікування метформіном (500 мг/кг/добу, інтрагастрально); 4 група – тварини з ЦД, які отримували метформін та NaHS (56 мкмоль/кг/добу, інтрагастрально); 5 група – тварини з ЦД, які отримували метформін та ППГ (442 мкмоль/кг/добу, інтрагастрально). У периферичній крові визначали вміст глюкози, у сироватці крові – рівень креатиніну й альдостерону, у сечі – вміст креатиніну, натрію, калію та білка. Кліренс креатиніну та відносну реабсорбцію води розраховували за відомими формулами.
Виявилось, що застосування метформіну за СТЦ-діабету викликало збільшення рівня H2S у нирках (на 27,9 %, p < 0,001), що супроводжувалось зменшенням гломерулярних і тубулярних порушень (збільшувався кліренс креатиніну на 13,1 %, p < 0,05, знижувалась протеїнурія на 25,1 %, p < 0,001, вірогідно зростав відносний показник реабсорбція води), зменшенням вмісту альдостерону в крові (на 18,1 %, p < 0,05) та збільшенням екскреції натрію з сечею (на 18,6 %, p < 0,05).
Введення модуляторів обміну H2S модифікувало нефропротекторну дію метформіну за СТЦ-діа- бету. Так, застосування NaHS посилювало коригуючий вплив метформіну на функціонування нирок – зростав кліренс креатиніну (на 14,3 %, p < 0,01), зменшувалась протеїнурія (на 21,2 %, p < 0,05), знижувався рівень альдостерону в крові (на 24,2 %, p < 0,001) та зростала екскреція іонів натрію з сечею (на 16,3 %, p < 0,05). У той самий час введення ППГ зменшувало нефропротективну активність метформіну – знижувались кліренс креатиніну та натрійурез (відповідно на 11,1 і 16,9 %, p < 0,01), збільшувалися протеїнурія та вміст альдостерону в крові (відповідно на 13,6 і 18,0 %, p < 0,05).
За результатами проведеного дослідження встановлено, що нефропротекторна активність метформіну опосередковується через вплив на сигнальну систему H2S, а використання донорів H2S потенціює захисний вплив метформіну на нирки за експериментального ЦД і є перспективним для проведення подальших досліджень.
