Аннотации:
Саркопенія – синдром, що характеризується прогресуючим генералізованим зниженням м’язової маси, сили та фізичної працездатності [EWGSOP, ESPEN, IWGS]. Діагноз «Саркопенія» внесений в американську версію МКХ 1.10.2017 року (М62.84). Залежно від причини розвитку вона поділяється на первинну (пов’язана з віком) та вторинну (при захворюваннях серця, легень, нирок, печінки, в онкологічних хворих). Вторинна саркопенія часто розвивається у пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями (ССЗ) та корелює з толерантністю до фізичних навантажень.
Встановлення діагнозу саркопенії передбачає наявність зниження м’язової маси, сили та/або фізичної працездатності. Згідно рекомендацій, наведених в нормативних документах міжнародних організацій, які займаються вивченням саркопенії, м’язова маса визначається за допомогою МРТ, СКТ, DXA та біоімпедансного аналізу; сила м’язів – з використанням кистьової динамометрії та тесту зі згинанням/розгинанням коліна; фізична працездатність – за швидкістю ходи (ШХ), результатами тестів «Short Physical Performance Battery», «Stair climb power test» та «Timed Up & Go test» (TUG). В кардіології з метою визначення толерантності до фізичних навантажень використовують стрес-тести з фізичним навантаженням, тести з 6-хвилинною (Т6Х) та 12-хвилинною ходьбою. Тест 6-хвилинної ходьби являється простим у виконанні, не потребує спеціального обладнання та рекомендований Товариством з вивчення саркопенії, кахексії та виснажуючи захворювань для оцінки фізичної працездатності скелетних мязів, тому широко використовується в клінічній практиці. Доведено прогностичне значення даного синдрому для якості життя, ефективності лікування та летальності у пацієнтів похилого віку та з хронічними неінфекційними захворюваннями. Саркопенія важко піддається лікуванню, особливо у людей похилого віку, потребує ранніх профілактичних заходів та диференційованого підходу залежно від етіології. Мета: Оцінити функціональну працездатність скелетних м’язів і толерантність до фізичних навантажень у пацієнтів з ССЗ без дефіциту м’язової маси. Методи: У 97 пацієнтів без дефіциту м’язової маси (вік 53±6 років; 39 чоловіків та 58 жінок) оцінено толерантність до фізичних навантажень під час Т6Х і фізичну працездатність скелетних м’язів за допомогою TUG та ШХ. Обстежені розділені на основну (51 хворий з ССЗ) та групу порівняння (56 пацієнтів без ССЗ). Маса скелетних м’язів визначена за допомогою біоімпедансного аналізу. Для виключення саркопенії розраховано індекс скелетних м’язів (норма складає ≥10,76 кг/м2 для чоловіків; ≥6,76 кг/м2 для жінок за NHANES Ⅲ). В структурі захворювань основної групи переважало поєднання ішемічної хвороби серця та ессенціальної артеріальної гіпертензії.
Результати: Індекс скелетних м’язів у обстежених відповідав нормативним значенням (16,8±5 кг/м2) . Пацієнти з ССЗ мали зниження толерантності до фізичних навантажень, що проявлялось зменшенням відстані пройденої під час виконання Т6Х (472±5 м), а також фізичної працездатності визначеної за допомогою TUG (17±1,81 сек), ШХ (1,3 м/сек) знаходилась в межах норми. Виявлена достовірна різниця результатів тестування в основній та контрольній групах (t=5,9; p˂0,001, t=4,07; p˂0,001, t=5,01; p˂0,001, відповідно). Спостерігався кореляційний зв'язок між даними тестів Т6Х та TUG (r=0,73; p˂0,01), Т6Х і ШХ (r=0,67; p˂0,01), ШХ та TUG (r=0,78; p˂0,01). Висновки: Зниження фізичної працездатності та толерантності до фізичних навантажень спостерігається навіть у тих пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями, які не мають дефіциту м’язової маси. Збільшення часу необхідного для виконання TUG свідчить про високий ризик падінь, а зниження толерантності до фізичних навантажень негативно впливає на якість життя та прогноз пацієнтів. Отже, зважаючи на складність лікування саркопенії та її негативний вплив на перебіг захворювання, рання діагностика і профілактика втрати м’язової маси на етапі зниження фізичної працездатності скелетних м’язів може покращити якість та тривалість життя хворих з ССЗ.
