У розділі монографії досліджується роль історичної пам’яті як фундаментального ресурсу для подолання наслідків тривалої колоніальної експлуатації українського соціокультурного простору. Обґрунтовано необхідність деконструкції «колонізованого розуму» та повернення нації права на власну суб’єктність через подолання ментальної асиміляції та нав’язаного почуття меншовартості.
Автор аналізує механізми «імперської оптики», що століттями використовувалися для привласнення українських історичних перемог та культурних здобутків. Особливу увагу приділено ревізії історичних наративів, заповненню «білих плям» та подоланню трансгенераційних травм (зокрема наслідків Голодомору), що є необхідною умовою для відновлення історичної справедливості й зцілення національної психіки.
У роботі деколонізація духу розглядається як стратегічний чинник національної безпеки та невід’ємна складова державотворення. Досліджено політико-правові аспекти відмови від імперської спадщини як фінальний етап формування зрілої політичної нації, здатної захищати свій суверенітет у контексті сучасних воєнно-політичних викликів та європейських геополітичних трансформацій.
Проаналізовано трансформацію колективної свідомості та зміну ціннісних орієнтацій українського соціуму. Висвітлено процеси формування нової соціальної ідентичності, яка вибудовується через відмову від нав’язаних стереотипів. Розглянуто динаміку суспільних настроїв та соціальну модель майбутнього, що ґрунтується на принципах національної самодостатності та суб’єктності.
