Електрична нестабільність міокарда як проблема сучасної терапевтичної практики – реалії прогнозування (огляд літератури)

Abstract

Мета роботи – на підставі відомостей фахової літератури проаналізувати останні наукові дослідження для прогнозування розвитку електричної нестабільності міокарда. Матеріали та методи. Проаналізували джерела наукової літератури, в яких висвітлено методи прогнозування розвитку електричної нестабільності міокарда. Результати. Аналіз фахової літератури засвідчує, що електрична нестабільність міокарда, в основі якої відповідь серця при дії на нього різних патогенних факторів, призводить до суттєвих змін електрофізіологічних властивостей серцевого м’яза, клінічно проявляється порушенням ритму та провідності, прогностично характеризується різними ступенями ризику розвитку фатальних кардіальних подій. Висновки. Неінвазивні методи оцінювання електричної нестабільності міокарда включають ехокардіографію, холтерівське моніторування електрокардіограми, визначення показників зміни деполяризації (феномен фрагментації QRS, пізні потен ціали шлуночків), показників зміни реполяризації (мікровольтна альтернація зубця Т, дисперсія інтервалу QT), показників автономної нервової системи (варіабельність і турбулентність серцевого ритму). Для визначення аритмогенного субстрату можна виконувати кардіальну магнітно-резонансну томографію. Маркери фіброзу дають можливість контролювати ви значення індивідуального ризику розвитку електричної нестабільності міокарда. Методи прогнозування та профілактики електричної нестабільності міокарда у хворих на гіпертонічну хворобу без ішемічної хвороби серця, в поєднанні з нею на основі вивчення зв’язку між наявністю частої шлуночкової екстрасистолії (електричної нестабільності міокарда) та плазмовим рівнем біомаркерів фіброзу (альдостерон, галектин-3 і трансформуючий фактор росту-β1) не з’ясовані в дослідженнях.