Особливості застосування антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів у пацієнтів з коморбідною патологією та хронічною серцевою недостатністю

Abstract

Хронічна серцева недостатність (ХСН) – це клінічний синдром, який асоціюється з підвищеною нейрогормональною активацією, що включає ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). Хронічна хвороба нирок (ХХН) часто діагностується у пацієнтів з серцево-судинними і метаболічними розладами, такими як гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, інфаркт міокарда (ІМ) і серцева недостатність (СН). Фармакологічна корекція ХСН, ХХН та гіпертензії передбачає блокування кардіоренальних ефектів, опосередкованих активацією мінералокортикоїдних рецепторів (МР). Стероїдні конкурентні антагоністи МР, такі як спіронолактон та еплеренон, є препаратами першої лінії для лікування ХСН зізниженою фракцією викиду (ХСНзнФВ). У даний час активно досліджується група нових селективних нестероїдних антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів (АМР), включано з фінереноном, бальцинреноном, езаксереноном та апарареноном. Серед них фінеренон, похідний дигідропіридину, демонст рує найвищий рівень дослідженості. Він характеризується підвищеною специфічністю до мінералокортикоїдних рецепторів серця порівняно зі спіронолактоном та вищою афінністю до мінералокортикоїдних рецепторів, ніж еплеренон, що потенційно забезпечує більшу терапевтичну активність та зниження частоти побічних ефектів. Метою нашого дослідження було провести комплексний аналіз наукових даних щодо ефективності та безпеки антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів: спіронолактону, еплеренону та фінеренону у лікуванні хронічної серцевої недостатності у пацієнтів із супутньою хронічною хворобою нирок, сприяти глибшому розумінню механізмів дії цієї групи медикаментів, а також визначити переваги та недоліки цих препаратів для оптимізації лікування. Провести ретроспективний аналіз наукових публікацій за період 2017) – 2024 рр. в таких базах даних, як Karger, MEDLINE/PubMed та EMBASE/Ovid, з метою порівняння частоти та тяжкості побічних ефектів, зокрема гіперкаліємії, при застосуванні кожного з препаратів, визначити їх вплив на ключові клінічні показники, а також виявити, який із лікувальних засобів має найкращий профіль користь-ризик для цієї категорії пацієнтів. Особливу увагу приділити порівнянню ефективності та безпеки спіронолактону, еплеренону та фінеренону. Розвиток та прогресування кардіоренального синдрому обумовлені спільними факторами ризику, такими як запалення, ендотеліальна дисфункція та окислювальний стрес, що ініціюють каскад патофізіологічних змін, які призводять до фіброзу тканин серця та нирок. Сучасні терапевтичні стратегії, спрямовані на модуляцію цих патофізіологічних механізмів, включають застосування інгібіторів ренінангіотензинової системи, інгібіторів натрій-глюкозного котранспортера-2 та антагоністів мінералокортикоїдних рецепторів. АМР добре зарекомендували себе в лікуванні пацієнтів із СНзнФВ, дисфункцією лівого шлуночка після інфаркту міокарда та резистентною гіпертензією, однак їх ефективність у пацієнтів із серцевою недостатністю зі збереженою фракцією викиду (СНзбФВ) залишається неоднозначною. Тому продовження наукових досліджень у цій сфері відкриє нові перспективи для розробки ефективніших схем лікування хворих із хронічної серцевою недостатністю. Це, в свою чергу, сприятиме зниженню ускладнень та смертності від серцево-судинних захворювань, а також зменшить навантаження на систему охорони здоров'я (СОЗ).