Діагностично-лікувальна тактика при лейоміомах верхніх відділів шлунково-кишкового тракту

Abstract

Лейоміоми є найпоширенішим видом мезенхімальних пухлин у стравоході (70-80 %) і другим за поширеністю видом мезенхімальних пухлин (близько 45 %) у шлунку. Але за останні 20 років можна знайти лише невелику кількість публікацій, присвячених їм. А самі лейоміоми стали переважно предметом диференціально-діагностичного порівняння при оцінці інших субепітеліальних новоутворень. Мета роботи. На основі власного досвіду лікування хворих із лейоміомами верхніх відділів ШКТ, а також керуючись актуальними клінічними рекомендаціями, що стосуються діагностики і лікування СЕП, розробити діагностично-лікувальний алгоритм, за допомогою якого можливо оптимізувати тактику ведення хворих із лейоміомами верхніх відділів ШКТ. Матеріали і методи. Після проведеного аналізу результатів лікування 36 пацієнтів із підтвердженими лейоміомами стравоходу, шлунку та дванадцятипалої кишки, було запропоновано діагностично-лікувальний алгоритм, який є синтезом власного досвіду та актуальних світових рекомендацій таких організацій, як ESGE, ESMO, NCCN, JGCA, CSCO. Результати дослідження. Тактика лікування лейоміом буде залежати від розміру новоутворення на момент первинної діагностики. Враховуючи особливості клінічної ситуації у кожному конкретному випадку може бути використана активна або пасивна стратегія лікування. Найбільш ефективними методами діагностики і методами періодичного спостереження є ЕГДС та ЕУСГ. При виборі методу оперативного втручання перевага віддається ендоскопічній або лапароскопічній резекції. Післяопераційне визначення етіології СЕН новоутворення проводиться шляхом виконання патоморфологічної та імуногістохімічної діагностики. В межах свого гістологічного виду лейоміоми можуть характеризувались певним патогістологічним плеоморфізмом, і поділяються на лейоміоми простого та проліферуючого клініко-морфологічного варіантів. Лейоміоми проліферуючого клініко-морфологічного варіанту мають помітно вищі показники таких імуногістохімічних маркерів, як Ki-67 та CD31 у порівнянні із лейоміомами простого клініко- морфологічного варіанту. Тому лейоміоми проліферуючого клініко-морфологічного варіанту можуть досягати значно більших розмірів. Розмір лейоміоми, в свою чергу, прямо пропорційно впливає на ймовірність виникнення ускладнень. Висновки. Лейоміоми — це досить поширений і неоднорідний вид субепітеліальних пухлин, який потребує глибокого й детального вивчення.