Короткий опис (реферат):
Молекулярна генетика – це наука про закономірності експресії генів, що отримала свій розвиток із прогресом та науковими відкриттями у 20-му столітті. Із розвитком медико-генетичних досліджень стало можливим вивчення генотипів, схильність певної особи до виникнення патологій та рівнем їх прояву. Сімейство генів PPAR кодують ядерні рецептори, що активуються пероксисомним проліфератом (PPAR). Вони вдіграють важливу роль у процесі диференціювання і розвитку клітин, регуляції обмінних процесів [1]. Це суперсімейство представлено 48 членами у людей і 49 членами у мишей. На даний час ідентифіковано 3 види рецепторів: α, δ і γ, що кодуються відповідно генами PPARA, PPARD, PPARG [2, 3]. PPAR – це ядерні рецептори, активовані окисленими та нітрованими похідними жирних кислот, а також простагландинами циклопентенону під час запальної реакції. Це призводить до модуляції протизапальної відповіді, не дозволяючи їй надмірно активуватися [4]. Крім цього, регулюючи експресію генів, яка переважно відбувається в жировій тканині паренхіматозних органів, рецептори також відіграють ключову роль у зберіганні та мобілізації ліпідів, у метаболізмі глюкози і морфогенезі [5, 6]. Ген PPARG локалізується в 3-й хромосомі на довгому її плечі в 25-му положенні (3p25), має 9 екзонів, охоплює понад 100 кб та містить 183.6 основ, молекулярне розташування яких 12,287,368-12,471,013 [7, 8]. В результаті альтернативного сплайсингу може мати 4 транскрипта, що відрізняється по 5’-кінцю з різною кількістю нейтралізуючих екзонів. Якщо ізоформа PPARGγ1 зустрічається в більшості тканин, то експресія PPARGγ2 специфічна лише для жирової тканини. Функції цього транскриптного фактору заключається в регуляції генів, пов’язаних з акумуляцією жиру (синтез тригліцеридів), диференціація адипоцитів і міобластів, чутливістю тканин до інсуліну, активністю остеобластів і остеокластів [9, 10]. PPARG активує такі гени, як ліпопротеїн-ліпаза, ген адипонектину, ген FABP4 (білок 4, зв’язуючий жирні кислоти), пригнічує експресію гену γ-інтерферону [11]. В практиці лікування хворих цукрового діабету 2 типу іноді використовують препарати класу тіазолідинедіонів, оскільки вони підвищують чутливість тканин до інсуліну, він же знижує масу вісцерального, але підвищує масу підшкірного жиру. Вісцеральний жир пов’язаний з більш високим ризиком розвитку патологій обміну речовин, порівняно з підшкірним жиром [9].
