Особливості ремоделювання кукси малогомілкової кістки після транстібіальної ампутації

Abstract

У доступній літературі детально описані способи, техніка та результати транстибіальних ампутацій [1-9], вплив місцевого та фантомного больового синдрому на якість життя хворих [8, 9]. Акцентується увага на надмірній рухливості залишку малогомілкової кістки, вальгусному її відхиленні, больовому синдромі по зовнішній поверхні кукси, труднощі або неможливості протезування. У цих роботах не знайшли відображення питання анатомічного стану залишку цієї кістки, репаративні та перебудовні процеси, що відбуваються після ампутації. Частково цю проблему висвітлено в експериментальних дослідженнях [10, 11]. Однак дані, що наводяться авторами, стосуються формування кукси стегнової кістки у тварин і не торкаються питання зміни структурної організації кісткової тканини при навантаженні в протезі. Наявні дослідження кісткової тканини малогомілкової кістки після транстибіальної ампутації лише констатують порушення формування у вигляді загостреності або булавовидності та явищ невриту малогомілкового нерва [12]. Збільшуючи разом з великогомілкової кісткою загальну площу поперечного перерізу кісток кукси, малогомілкова кістка стає навіть більш уразливою, ніж великогомілкова. Цьому сприяють пошкодження при ампутації міжкісткової мембрани, передньої та задньої між м'язових перегородок, які є обмежувачами рухливості малогомілкової кістки, атрофія м'язів [12]. При надмірній рухливості кукси малогомілкової кістки травмуються тканини, відбувається подразнення малогомілкового нерва, ускладнюється протезування [10]. Як і при переломах [13], в умовах рухливості кінця кукси повторювана його травматизація може перешкоджати остеогенезу як за рахунок механічного впливу на регенерат, що формується, так і за рахунок пошкодження шляхів мікроциркуляції. Мета роботи: вивчити особливості ремоделювання кукси малогомілкової кістки після транстибіальної ампутації в процесі користування протезом. Матеріал та методи. Під нашим спостереженням було 68 хворих чоловічої статі віком 19-40 років з транстибіальними ампутаціями, яким з різних причин, пов'язаних з неможливістю або значними обмеженнями користування протезом, проводилися ревізійні операції. Причина первинної ампутації: бойові ушкодження (вогнепальні, мінно-вибухові, від систем залпового вогню, синдром стискання) – у 58, травми мирного часу – у 8, термічні ураження – у 2 осіб. Давність ампутації: до 2 років – 12, до 5 років – 49, понад 5 років – 7 осіб. До госпіталізації всі 68 осіб користувалися протезом із глибокою посадкою.