Вплив модуляторів обміну гідроген сульфіду на морфологічні зміни в нирках щурів з ожирінням, індукованим висококалорійною дієтою

Abstract

Ожиріння є визнаним чинником хронічної хвороби нирок. Важливу роль в регуляції функціонального стану нирок відіграє гідроген сульфід (Н2S), ендогенна продукція якого порушується при ожирінні. Пошук ефективних і безпечних коректорів обміну Н2S у нирках за ожиріння є актуальним. Метою роботи було встановлення впливу потенційних модуляторів обміну Н2S на біохімічні та морфологічні зміни в нирках щурів з дієт-індукованим ожирінням (ДІО). Досліди проведені на 60 білих лабораторних щурах-самцях з дотриманням принципів біоетики (Страсбург, 1986; Київ, 2001). ДІО моделювали застосуванням висококалорійної високожирової дієти (39,5% жирів за калоражем). Метаболічну корекцію проводили модуляторами обміну Н2S (цинк сульфатом, тіосульфатом натрію, ліпоєвою кислотою, таурином). Контрольні щурі отримували стандартну дієту (10,5% жирів за калоражем). Визначали соматометричні параметри, рівень Н2S, морфологічні зміни тканини нирок. Статистичну обробку проводили у пакеті IBM Statistics SPSS 26, відмінності оцінювали в тесті Краскела-Уолліса при рівні значущості р<0,05. Встановлено, що розвиток ДІО супроводжувався зниженням концентрації H2S у нирках (в 1,9 рази, р<0,001), характерними морфологічними змінами тканини нирок з ушкодженням клубочкового та канальцевого апарату, вираженою запальною реакцією паренхіми, пошкодженням ендотелію та структури судин. Усі метаболічні коректори підвищували рівень H2S у нирках і стримували прогресування нефропатії за умов ДІО. Найкращий ефект щодо збереження структурних елементів паренхіми нирок за ожиріння справляли цинк сульфат і ліпоєва кислота, менш ефективними виявились тіосульфат натрію і таурин.