Короткий опис (реферат):
Дослідження полягало у вивчені переваги введення еритроцитарних (ЕК), плазмових (плазма свіжезаморожена (ПСЗ)), тромбоцитарних (ТК) компонентів; при різних ступенях гіповолемічного шоку через травматичні ушкодження під час бойових дій з урахуванням часу від поранення до початку переливання крові за даними двох хірургічних госпіталей ІІ рівня ЕМЕ та одного військового госпіталя ІІІ рівня. Методи: дослідження проводили на базі двох хірургічних госпіталях (ІІ рівень ЕМЕ) найгарячішому напрямку бойових дій та військовому госпіталі (ІІІ рівень) за січень 2024 р. Аналіз переливання крові проводили на ІІ рівні – n=100, на ІІІ рівні n=50 військовослужбовців. Проведено ретроспективний огляд вітчизняних та зарубіжних 85 наукових праць з використанням баз даних PubMed і Google Scholar. Після проведення огляду статей та ознайомлення з їхніми повними текстами, було відібрано 22 джерела щодо використання ЦК та КТ при різних ступенях тяжкості ураження, геморагічного шоку під час воєнних конфліктів. Глибина пошуку склала за період 2014-2024 рр. У роботі використано бібліосемантичний, системного аналізу, статистичний. У всіх війнах та військових конфліктах геморагічний шок є основною причиною 81,5% смертельних випадків військовослужбовців. На ІІ ЕМЕ при критичних кровотечах через бойові травми перевага надавалась у 72,5% еритроцитарним компонентам+плазмовим компонентам і 27,5% еритроцитарним компонентам у військовослужбовців з 43,0% ушкодженнями кінцівок, 28,0% абдомінальними, 17,0% торако-абдомінальними ушкодженнями, 13,0% ушкодженнями тазу. Ступінь гіповолемічного шоку у пацієнтів свідчить про серйозність їхнього стану: 64,0% мали ІІ ступінь шоку, 29,0% – ІІІ ступінь, 7,0% - IV ступінь. На ІІ ЕМЕ 60,0% пацієнтів отримали 1-2 дози трансфузівної терапії, 17,0% – 3 і 23,0% більше 4 доз. На ІІІ етапі медичної евакуації перевага надавалась ЕК+ПК – 50,0%; ЕК – 43,0%; тромбоцитарним компонентам – 7,0% у об’ємі 1 дози – 28,0%, 2 доз – 40,0, 3 доз – 22,0% і 4 доз – 10,0. На ІІІ ЕМЕ 4,0% пацієнтів отримали інфузію в межах першої доби, тоді як найбільша кількість переливань проводилася на дев’яту добу – 40,0%, на шосту добу – 25,0%, і на дванадцяту добу –21,0%. У 10,0% пацієнтів була зареєстрована гіпертермія, 4,0% – гостра ниркова недостатність (ГНН), і ще у 4,0% – набряк Квінке. Своєчасна інфузійна терапія, зокрема в 1-2 години після поранення (78,0% випадків), відіграла ключову роль у досягненні позитивних клінічних результатів.
Дослідження показує, що ефективна інфузійна терапія на ранніх етапах (II ЕМЕ) призвела до суттєвого зниження тяжкості гіповолемічного шоку на III етапі та мінімізувала кількість ускладнень після ресуститації.
