Вертеброгенні предиктори артеріальної гіпертензії, диференційно-діагностичні критерії та особливості лікування

Abstract

Артеріальна гіпертензія (АГ) є однією із провідних проблем сучасної медицини, належить до найбільш поширених і важких за прогнозом захворювань серцево-судинної системи (Коваленко В. М., 2003). В Україні стандартизований за віком показник поширеності артеріальної гіпертензії серед працездатного населення становить 34,1%, у тому числі у чоловіків - 34,7%, у жінок - 33,4% (Смирнова І.П., Свіщенко Є.П., Горбась І.М., 2002). Високий артеріальний тиск є фактором ризику багатьох патологічних станів і захворювань серцево-судинної системи: атеросклероз, гіпертрофія лівого шлуночка та серцева недостатність, ішемічна хвороба серця (інфаркт міокарда), цереброваскулярні захворювання (ішемічні та геморагічні ураження мозку), ниркова недостатність (Дзяк Г.В., 2001; Бобров В.О., 2001; Сіренко Ю.М., 2004). Все частіше АГ виявляється у молодому працездатному віці (18-35 років). Йдеться про наростаючу „гіпертонічну епідемію”. Тому одним із пріоритетних напрямків реалізації Програми профілактики та лікування АГ в Україні є розробка і втілення нових технологій діагностики та лікування (Коваленко В.М., 2005). На сьогоднішній день проблема лікування АГ парадоксальна: в розвинутих країнах лікарська допомога доступна практично кожній людині, вимірювання артеріального тиску (АТ) є найлегшим і найдешевшим способом виявлення АГ, існує широкий арсенал сучасних фармакологічних гіпотензивних препаратів з різними механізмами дії, медикаментозна терапія допомагає знизити частоту враження органів мішеней, а в екстрених ситуаціях врятувати життя, але стан здоров’я хворих на АГ здебільшого залишається незадовільним.