Короткий опис (реферат):
У статті проведено комплексне дослідження соціально-економічних детермінант цифрової адаптації органів місцевого самоврядування в умовах воєнних викликів та необхідності післявоєнної відбудови територій. Актуальність роботи зумовлена значною міжрегіональною диференціацією цифрового розвитку та необхідністю подолання бар’єрів у доступі до публічних послуг. Обґрунтовано, що цифрова адаптація є не лише технічним процесом, а стратегічним інструментом соціально-економічного розвитку громад, що забезпечує прозорість, підзвітність та ефективність управління.
Методологія дослідження базується на комплексному аналізі показників Індексу цифрової трансформації регіонів і громад, даних щодо виконання місцевих бюджетів та результатах національних соціологічних опитувань. У процесі аналізу виявлено, що рівень цифрової зрілості більшості громад залишається на початковій стадії. Навіть регіони, що демонструють найкращі результати (зокрема Львівська та Полтавська області), наразі не подолали межу в половину від максимально можливого бала за встановленою шкалою вимірювання.
Основним економічним обмеженням цифрового розвитку визначено критично низький рівень фінансування інформаційно-комунікаційних технологій у структурі видатків місцевих бюджетів. Встановлено, що частка коштів на цифровізацію становить лише близько 3,5% від загального бюджету громад, що суттєво гальмує модернізацію адміністративних процесів та впровадження інноваційних рішень.
Особливу увагу приділено соціальному аспекту трансформації, де емпіричні дані свідчать про значний розрив між потребами населення та наявними цифровими сервісами. Лише п’ята частина населення оцінює систему соціальної підтримки як ефективну, а більшість громадян відзначають складність процедур отримання допомоги. Це підтверджує, що недостатній рівень цифровізації посилює адміністративні бар’єри.
На основі отриманих результатів запропоновано модель соціально-економічних детермінант, у якій результативність цифрової трансформації визначається синергією фінансових ресурсів, інституційної спроможності місцевої влади та орієнтації сервісів на реальні запити громадян. Зроблено висновок, що розвиток управління на основі даних та якісний інформаційний супровід діяльності громад є ключовими факторами підвищення якості життя населення та зміцнення інституційної стійкості територій.
