Хронічний риносинусит у вагітних: сучасні підходи до діагностики та лікування

Abstract

Хронічний риносинусит (ХРС) у вагітних представляє собою значну клінічну проблему, що поєднує високу поширеність серед жінок репродуктивного віку із потенційним негативним впливом на перебіг вагітності та розвиток плода. Обмеження у застосуванні системних лікарських засобів і хірургічних втручань з огляду на безпеку матері та плода створюють необхідність розробки та впровадження оптимізованих терапевтичних стратегій, що поєднують ефективність лікування із мінімальним ризиком. Мета. Проаналізувати та систематизувати патогенетичні механізми, клінічні прояви та терапевтичні підходи при ХРС у вагітних з використанням топічних та ендоскопічних методів діагностики та лікування. Методи. Проведено системний аналіз сучасної наукової літератури, включаючи результати клінічних спостережень та експериментальних досліджень, опублікованих у базах даних PubMed Central (PMC) та Scielo, щодо зазначеної проблеми, проаналізовано 2 статті та 5 підручників. Для забезпечення комплексності також розглянуто сучасні міжнародні настанови, зокрема European Position Paper on Rhinosinusitis and Nasal Polyps (EPOS), керівництва Американської академії оториноларингології – голови та шиї (AAO-HNSF) та рекомендації Американського коледжу акушерів і гінекологів. Результати. У вагітних із ХРС спостерігаються набряк слизової носа та зміни місцевої імунної відповіді, що підвищують ризик доєднання інфекцій. Через обмеження застосування системних препаратів основне лікування – топічні засоби та сольові промивання. У тяжких випадках використовують ендоскопічні втручання, які при мінімальній інвазивності є безпечними та ефективними. Висновки. Ведення вагітних із ХРС потребує індивідуалізованого підходу, що забезпечує оптимальний баланс між безпекою для матері і плода та ефективністю лікування. Основу терапії становлять топічні методи, які демонструють високу ефективність і безпечність. У тяжких або резистентних випадках показана ендоскопічна хірургія, яка при мінімальній інвазивності забезпечує значне поліпшення клінічних симптомів.