Короткий опис (реферат):
Вступ. Панкреатодуоденектомія (ПД) є основним методом хірургічного лікування злоякісних і деяких доброякісних новоутворень підшлункової залози та структур періампулярної ділянки. Одним із серйозних ускладнень після ПД є постпанкреатектомічний гострий панкреатит (ППГП), який суттєво впливає на післяопераційний перебіг та прогноз пацієнтів. Вивчення факторів, що визначають ризик розвитку ППГП, є важливим для оптимізації хірургічної тактики, що було метою даного дослідження. Матеріали і методи. Проведено ретроспективний аналіз 296 випадків панкреатодуоденектомії, пацієнти яких були розподілені на дві групи: з ППГП (n=126) і без нього (n=170). Виконано міжгрупове порівняння основних інтраопераційних показників та проведено багатофакторний логістичний регресійний аналіз для визначення ключових предикторів розвитку ППГП. Аналіз враховував морфофункціональні характеристики пацієнтів та технічні аспекти хірургічного втручання. Визначено основні фактори, що підвищують або знижують ризик розвитку ППГП. Результати. Міжгруповий аналіз продемонстрував, що пацієнти з ППГП мали достовірно вищий індекс маси тіла (ІМТ) порівняно з пацієнтами без ППГП (25,6 проти 24,9; p=0,03). Серед хірургічних факторів найбільший вплив на розвиток ППГП мали тип панкреатичного анастомозу, резекція ворітної вени, діаметр головної панкреатичної протоки та консистенція підшлункової залози. Зокрема, при міжгруповому порівнянні панкреатогастростомія була асоційована з вищим ризиком ППГП (84,1% проти 73,5%; p=0,03), тоді як панкреатоєюностомія знижувала ймовірність цього ускладнення (15,9% проти 26,5%, р=0,03). Резекція ворітної вени зменшувала ризик розвитку ППГП у 2,81 рази (p=0,005). Розширений діаметр головної панкреатичної протоки (>3 мм) також був пов’язаний зі зменшенням ризику (31,6% проти 63,1%; p<0,0001). Водночас м’яка консистенція підшлункової залози значно підвищувала ризик ППГП (79,6% проти 38,4%; p<0,0001). Отримані результати свідчать, що вибір методики реконструкції панкреатичного залишку, морфологічні особливості органу та технічні аспекти втручання суттєво впливають на частоту розвитку ППГП. М’яка паренхіма підшлункової залози є найвагомішим предиктором цього ускладнення, резекція ворітної вени та широкий діаметр головної панкреатичної протоки є факторами, що знижують ризик цього ускладнення. Це відкриває перспективи для адаптації хірургічної тактики з метою мінімізації післяопераційних ускладнень після ПД. Висновки. Основними факторами ризику розвитку ППГП після ПД є підвищений індекс маси тіла (p=0,03), виконання панкреатогастростомії (p=0,03), вузький діаметр головної панкреатичної протоки (p<0,0001) та м’яка консистенція підшлункової залози (p<0,0001). Частота резекції ворітної вени була значно вищою у пацієнтів без ППГП (p=0,004). Багатофакторний аналіз виявив три незалежні чинники розвитку ППГП після ПД: консистенція підшлункової залози (OR=4,40; p=0,001), діаметр головної панкреатичної протоки (OR=3,10; p=0,005) та резекція ворітної вени під час операції (OR=2,21; p=0,02).
