Короткий опис (реферат):
Нечисленні дослідження прихильності лікарів загальної практики (ЛЗП) до положень настанов із лікування хворих на диспепсії виявили недостатню якість допомоги цій групі населення в різних країнах. В Україні це питання не вивчалось.
Мета — вивчити дотримання лікарями загальної практики сучасних рекомендацій щодо ведення пацієнтів із диспепсією, зокрема Клінічних рекомендацій Української гастроентерологічної асоціації 2020 року.
Матеріали та методи. Проведено опитування 132 ЛЗП за допомогою онлайн‑анкети MS Forms. Було запропоновано три клінічних випадки з типовою клінічною маніфестацією постпрандіального дистрес‑синдрому (ПДС), епігастрального больового синдрому (ЕБС) і перехрестом обох підтипів (ПДС/ЕБС). Необхідно було встановити клінічний діагноз, визначити перелік доцільних тестів і призначити попередню терапію фармакологічними агентами з необмеженою кількістю лікарських препаратів. Прийняті рішення оцінювали два незалежних експерти.
Результати. Правильними попередніми діагнозами для всіх випадків були «недосліджена диспепсія» або «функціональна диспепсія». Цей вибір зробили 46,2% респондентів. Лікарі дещо частіше віддавали перевагу «недослідженій диспепсії». Підтип диспепсії правильно визначили 47% респондентів у завданні з ПДС, 70% у завданні з ЕБС та 56% у завданні з ПДС/ЕБС. Попри те що в жодному випадку не було тривожних симптомів і всі пацієнти були молодше 40 років, 76,2% ЛЗП запропонували провести ендоскопію. Ми пояснюємо це настороженістю лікарів щодо раку шлунка, який в Україні має високий показник захворюваності. Інші аналізи (загальний аналіз крові, ультразвукове дослідження) були призначені адекватно. Тестування на Helicobacter pylori запропонували 77,2% респондентів. Ідеальна симптоматична терапія передбачала призначення інгібітору протонної помпи або антагоніста Н2‑рецептора при ЕБС та прокінетика при ПДС. При ПДС/ЕБС необхідні обидва препарати. Дотримувалися цієї парадигми 14,1% лікарів. Додатково 21,5% респондентів запропонували прийнятний режим лише з потужними інгібіторами секреції без прокінетиків при ПДС. Найчастішими помилками були поліпрагмазія, призначення міотропних спазмолітиків, емпірична ерадикація H. pylori.
Висновки. Опитування виявило недостатнє дотримання чинних рекомендацій щодо діагностики, тестування та лікування диспепсій ЛЗП Вінниччини, що загалом узгоджується із ситуацією в інших країнах. Поліпшити ситуацію може створення спрощених настанов, націлених на провайдерів первинної допомоги та схвалених Міністерством охорони здоров’я України як відомчі інструкції. Потребує вдосконалення система безперервного професійного розвитку із залученням реальних мотиваційних механізмів.
