«Агресивна» механічна антисептика в комплексному лікуванні ранової інфекції

Abstract

Вступ. Питання ранової інфекції в теперішній час набувають ще більшої актуальності. Лікування ранової інфекції залишається складною задачею. Великих успіхів у лікуванні такої патології вдалось досягти завдяки впровадження методу NPWT. Але не завжди для цього є умови. Метод має низку протипоказів. Мета – оптимізація методики комплексного лікування інфікованих ран шляхом регулярного проведення “агресивних” заходів механічної антисептики. Матеріали і методи. Було об стежено 28 пацієнтів з гнійними та некротичними формами ранової інфекції, у яких не було умов для постановки ВАК- системи. Щодня проводили перев’язки, які починали із мильної ванночки (10% мильний розчин температурою 35-37оС), яка тривала 8-15 хв. Далі проводили етапний дебрідмент. Рану і ділянку шкіри навколо рани мили стерильною поролоновою губкою. Проводили кюретаж ранової поверхні. Залишки змертвілих тканин, фібрин, детрит видаляли за допомогою ложечки Фолькманна. Перебіг ранового процесу оцінювали на підставі динаміки очищення рани від змертілих тканин, фібрину та гною, появи грануляцій, регресії болю та набряку тканин навколо рани, динаміки концентрації білка в рановому ексудаті та динаміки температури тіла. Результат. При активній тактиці на півтори доби раніше з’являлись перші грануляції, рана очищувалась від змертвілих тканин, гною та фібрину. Між появою грануляцій та очищенням рани у хворих першої групи проходило в середньому 1,3 доби. Серед пацієнтів другої групи «перехідний» період тривав 1,6 дня. Більш швидка поява грануляцій та очищення рани сприяли більш ранньому початку епітелізації. На тлі активної тактики відмічали більш швидке зниження концентрації білка в ексудаті. На завершення першого тижня концентрація білка у ексудаті у хворих першої групи (28,1±1,7) г/л була достовірно (р<0,01) нижчою, ніж у контролі (37,3 ±1,3). При використанні активної тактики нормалізація температури тіла відбувалась на одну добу раніше (р<0,05). Висновок. Активна тактика забезпечує більш сприятливий перебіг ранового процесу: більш швидше купірування деструктивних процесів та більш раній початок процесів регенерації.