Короткий опис (реферат):
Вступ. Інфекція в загалі, і хірургічна (ранова) зокрема, являється однією з найбільш складних та найбільш актуальних проблем сьогодення. На початку ери антибіотиків здавалось, що відкритий клас протимікробних препаратів нарешті вирішить цю проблему. Але, через 20-30 років з’ясувалось, що мікроби мають дуже досконалу систему захисту від антибіотиків. Виникла проблема антибіотикорезистентності, зокрема поліантибіотикорезистентності. Збільшення разових і добових доз антибіотиків, розробка нових антибіотиків проблему не вирішило. Проте, все більш широке запровадження фагової терапії загрожує появою проблеми резистентності до бактеріофагів.
Мета – аналіз власного досвіду застосування фагової терапії та формулювання підходів до попередження бактеріофагорезистентності та мінімізації її наслідків. Матеріали і методи.
Обстежено 14 пацієнтів з гнійними та некротичними формами ранової інфекції, у яких були великі дефекти шкіри та глибше розташованих тканин. В зв’язку із формуванням поліантибіотикорезистентної флори у даних пацієнтів розпочинали фагову терапію.
Результати та їх обговорення. Пацієнти тривалий час перебували у стаціонарі та отримували різні антибіотики. В наслідок цього відбувся відбір і формування поліантибіотикостійких штамів. На початку лікування рівень засіяності (lg КУО/см2) ранової поверхні у пацієнтів обох груп був ідентичним: (9,2 ± 0,2) та (9,1 ± 0,2). Впродовж 10 днів рівень засіяності знижувався: в основній групі - (4,9±0,3), в контрольній - (6,8±0,3). Зниження рівня засіяності нижче «критичного» в контрольній групі - лише у двох пацієнтів (18,1%), в основній -
у 10 (78,9%) пацієнтів (р<0,05).Перебіг ранового процесу у хворих основної групи був більш сприятливим: на півтори доби раніше з’являлись грануляції та майже на дві доби раніше рана очищувалась від змертвілих тканин, гною та фібрину. Між появою грануляцій та очищенням рани у хворих основної групи
проходило в середньому 2,3 доби. Серед пацієнтів контрольної групи «перехідний» період тривав майже 3 дні, що на 30% більше. Висновок. Застосування полівалетних бактеріофагів є дієвим методом лікування ранової інфекції. Для запобігання розвитку резистентності до бактеріофагів їх клінічне застосування має бути чітко регламентованим і контрольованим. Його застосування потрібно обмежувати випадками важкого перебігу ранової інфекції. При відсутності очевидного клініко-бактеріологічного ефекту застосування бактеріофагу потрібно припинити і перейти на інші методи лікування (активна механічна та фізична антисептика).
