Короткий опис (реферат):
У статті досліджується професійна життєстійкість медичних працівників, які здійснюють медико-психологічну реабілітацію військовослужбовців та пацієнтів із порушенням зору в умовах затяжного військового конфлікту. Медичний персонал у таких умовах піддається постійному психоемоційному навантаженню, ризику вторинної травматизації та високим професійним вимогам, що підвищує ймовірність професійного вигорання, емоційного виснаження та посттравматичного стресового розладу. Аналіз наукових досліджень показує, що життєстійкість медичних працівників залежить не лише від індивідуальних психологічних ресурсів, але й від системної підтримки в організаціях охорони здоров’я (Мальована, 2022). Харбузова та колеги (2024) виявили підвищений рівень вторинного травматичного стресу та погіршення якості життя серед медичних працівників, які надають допомогу військовим. Схожі результати надано в дослідженні Огоренка та Шорнікова (2024), де встановлено високий рівень тривожності та депресії серед молодшого медичного персоналу у військових умовах. Дослідження Чорної та співавторів (2022) свідчить про прояви професійного й емоційного стресу, когнітивні порушення та емоційне вигорання серед українських медиків. Психофізіологічні показники – витривалість, рівень втоми та активації – також визначають стійкість до стресу у професіоналів, які працюють в умовах підвищених навантажень. Міжнародні дослідження підтверджують, що робота з пацієнтами з порушенням зору потребує додаткових комунікаційних навичок, вербалізації просторових орієнтирів та емпатійної поведінки, що також впливає на рівень стресу медичного персоналу (Court et al., 2019). Метою дослідження було оцінити рівні професійної життєстійкості та її компонентів – професійної включеності, контролю, прийняття виклику, емоційного, мотиваційного, соціального та професійного аспектів – серед медичних працівників. У дослідженні взяли участь 75 респондентів віком 19–58 років (30,7% чоловіків і 69,3% жінок), опитування проведено онлайн за допомогою опитувальника професійної життєстійкості О. Кокуна. Статистичний аналіз даних здійснено у програмі Microsoft Excel. Результати показали переважання низького та нижчого за середній рівнів_ життєстійкості серед 49,4% респондентів, високий рівень зафіксовано лише у 14,6%. Аналіз задоволення від роботи виявив, що лише 13,3% респондентів завжди отримують задоволення від своєї діяльності, а 6,7% постійно стикаються з цікавими чи змістовними моментами. Нижчий рівень життєстійкості переважно спостерігається серед медичних працівників із невеликим стажем (1–3 роки), тоді як вищий рівень характерний для більш досвідчених фахівців. Дані свідчать про взаємозв’язок між рівнем професійної життєстійкості, досвідом роботи та використанням адаптивних копінг-стратегій. У висновках підкреслюється, що професійна життєстійкість є ключовим психологічним ресурсом для збереження психічного здоров’я, ефективного виконання професійних обов’язків та адаптації до стресових умов. Результати дослідження обґрунтовують необхідність систематизованої психологічної підтримки, впровадження програм профілактики емоційного вигорання та розвитку індивідуальної життєстійкості серед медичних працівників. Дослідження сприяє розумінню динаміки професійної життєстійкості у високостресових умовах та надає науково обґрунтовані рекомендації для управління та розвитку кадрового потенціалу у сфері охорони здоров’я.
