Емоційне вигорання фахівців мультидисциплінарних команд закладів охорони здоров’я: аналіз зарубіжного досвіду

Abstract

Професійне вигорання серед медичних працівників є серйозною проблемою, яка суттєво впливає як на ефективність функціонування медичної системи, так і на загальний стан ментального здоров’я в суспільстві. Огляд і мета-аналіз, проведений науковцями з усього світу, засвідчив наявність стійкого зв’язку між синдромом професійного вигорання та зниженням кар’єрної мотивації лікарів, а також погіршенням якості медичної допомоги майже у чверті мільйона медичних працівників. Мета: мета-аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел щодо емоційного вигорання серед ерготерапевтів, психотерапевтів, які приймають участь у роботі мультидисциплінарних команд з надання медичної допомоги. Розробка профілактичних заходів щодо емоційного вигорання медичних працівників системи охорони здоров’я. Робота виконана шляхом систематичного огляду, мета-аналізу, контент-аналізу статей наукометричних баз Google Scholar, Web of Science, Scopus, PubMed, Science Direc. У роботі використанні бібліосемантичний метод. Пошук літератури здійснювався з використанням ключових слів: «еmotional burnout», «mental health», «patient satisfaction», «occupational therapist burnout», «psychotherapist burnout». До цього огляду ввійшло 47 статей. Глибина пошуку склала період з 2015 по 2025 рр. Синдром емоційного вигорання та деперсоналізації серед медичних працівників мультидисциплінарних команд має суттєвий вплив на функціонування системи охорони здоров’я. Він формується під впливом складної сукупності психосоціальних чинників, зокрема: напруженого клінічного навантаження, браку часу, суперечливих вимог, низького рівня професійної автономії, складних міжособистісних стосунків або недостатньої підтримки з боку адміністрації, недостатнього клінічного досвіду, особливостей медичної підготовки, віку, сімейного стану, психологічної нестабільності, міжособистісної тривожності, а також негативного досвіду в дитинстві (психологічні або матеріальні труднощі). Впровадження системного підходу є складовими і мають бути як індивідуальні психотерапевтичні втручання (емоційна регуляція, техніки релаксації, тренінги зі стрес-менеджменту, копінг-стратегії), так і структуровані програми з оптимальним набором інституційних стратегій, адаптованих до потреб конкретних закладів.