Пантопразол: особливості фармакокінетики, кислотопригнічувальної дії, клінічної ефективності та безпечності застосування

Abstract

Пантопразол («Золопент») порівняно з омепразолом, езомепразолом та рабепразолом має кращу біодоступність, яка не змінюється після першого та повторного прийомів. Пантопразол ковалентно зв’язується з цистеїном не лише у 813-му, як і всі ІПП, а й у 872-му положенні, що забезпечує стабільність зв’язку і тривалість інгібування секреції HCl. Пантопразол має найменшу афінність до ферментів цитохрому Р450, що запобігає небажаній взаємодії з іншими препаратами, наприклад, клопідогрелем, при потребі комбінованої фармакотерапії, особливо в геріатричній кардіології. Пантопразол має високу рН-селективність дії в каналікулах парієтальних клітин, що запобігає небажаним поліорганним побічним ефектам. На кислотоінгібувальну дію пантопразолу позитивно впливає висока біодоступність препарату (77 %). Кислотоінгібувальна активність препарату залежить від дозування, особливостей клінічних груп (здорові волонтери, хворі на ГЕРХ, інфікованість H. pylori), фармакогенетики (генотип цитохромів Р450 у різних етнічних групах з наявністю «швидких» та «повільних» метаболізаторів тощо). Пантопразол за клінічною ефективністю відповідає сучасним стандартам лікування кислотозалежних H. pylori-асоційованих захворювань органів травлення.