Особливості застосування сльозозамінників залежно від форми випуску при лікуванні сухого ока у хворих на хворобу Паркінсона

Abstract

Хвороба Паркінсона є другим за поширеністю у світі нейродегенеративним захворюванням у людей похилого віку. Відповідно до статистичних даних кількість людей з хворобою Паркінсона у 2030 році сягне 10 мільйонів. Специфічні симптоми паркінсонізму, зокрема тремтіння, брадикінезія, ригідність м’язів, впливають на якість життя цих пацієнтів та їх можливість виконувати звичні повсякденні ма-ніпуляції. Некроз дофамінергічних нейронів у чорній субстанції головного мозку, яка відповідає за синтез нейромедіатора дофаміну, призводить до зниження його вироблення, спричиняючи зменшення частоти моргань, що є вирішальною для адекватного зволоження поверхні очей. Окрім того, у пацієнтів з хворо-бою Паркінсона низка біохімічних процесів спричиняє специфічні зміни стану слізної плівки, серед яких, наприклад, зміна структури секрету мейбомієвих залоз, який є зовнішнім шаром слізної плівки, забезпечує утримання сльози на поверхні ока та запобігає випаровуванню її водної складової частини. У лікуванні хво-роби сухого ока (ХСО) на сьогодні не завжди вдається досягти успіху навіть у пацієнтів без обтяженого супутньою патологією анамнезу. Найкращі результати у зменшенні проявів ХСО досягаються призначен-ням сльозозамінників. Однак з огляду на основні прояви хвороби Паркінсона звичне використання сльозо-замінників у вигляді очних крапель супроводжується труднощами і потребує сторонньої допомоги. Пошук нових методів лікування ХСО та шляхів введення сльозозамінників є надзвичайно актуальним. Розуміння того, що діагноз «хвороба Паркінсона» необоротний і пацієнти з цією хворобою будуть жити тривало, спонукає лікарів усіх спеціальностей, які мають будь-який стосунок до симптомів, що проявляються у таких пацієнтів, максимально полегшити їхнє життя та зробити старіння якомога комфортнішим.