Короткий опис (реферат):
Активна форма вітаміну D реалізує свою дію в організмі шляхом зв’язування з ядерним рецептором вітаміну D (VDR). Дослідження продемонстрували, що клітини імунної системи експресують VDR та CYP27B1 (1α-гідроксилазу), що вказує на здатність цих клітин синтезувати 1,25(OH)2D3 та реагувати на нього. Очевидно, вітамін D може регулювати імунні реакції, і його роль є переважно протизапальною. З огляду на це, дефіцит вітаміну D, низький рівень VDR або їх функціональна неповноцінність, зумовлена поліморфізмом відповідного гена, можуть бути факторами ризику розвитку та загострення перебігу системного червоного вовчака (СЧВ).
Мета: визначити рівні вітаміну D та VDR у хворих на СЧВ та проаналізувати зв’язок між цими показниками.
Матеріали та методи. Обстежено 99 хворих на СЧВ (середній вік 48,92±1,14 року) та 30 осіб контрольної групи, репрезентативних за віком і статтю. Діагноз СЧВ встановлювали на основі критеріїв EULAR/ACR (2019). Середня тривалість захворювання — 12,2±0,87 року. Рівень вітаміну D у сироватці крові учасників дослідження визначали за допомогою набору «25-ОН Vitamin D Total (Vit-D Direct) Test System» (Monoblind Inc., США) та оцінювали як оптимальний (30–50 нг/мл), недостатній (20–30 нг/мл) та дефіцитний (<20 нг/мл). Для визначення рівня VDR проводили імуноферментний аналіз із використанням набору «Human VDR (Vitamin D3 receptor) ELISA Kit» (FineTest, Китайська Народна Республіка).
Результати. Середній рівень вітаміну D у сироватці крові хворих на СЧВ становив 18,26±0,78 нг/мл, а в контрольній групі — 27,44±1,28 нг/мл (р<0,01). Серед учасників дослідження основної групи у 69 (69,7%) пацієнтів виявлено дефіцит вітаміну D, недостатній рівень — у 20 (20,2%) хворих, оптимальний — у 10 (10,1%) осіб. У контрольній групі оптимальне забезпечення вітаміном D виявили в 11 (36,67%) осіб, у 11 (36,67%) — недостатність вітаміну D і у 8 (26,66%) — дефіцит. У жінок із СЧВ середня сироваткова концентрація вітаміну D була на 24,98% нижчою, ніж у чоловіків (р=0,007).
Для оцінки рівнів VDR у сироватці крові учасників дослідження проведено перцентильний аналіз та обрано значення, які відповідали Р5, Р5–Р95 та Р95 показників групи контролю. Оптимальним вважали рівень VDR у діапазоні 18,28–30,73 нг/мл (Р5–Р95), низьким — нижче 18,28 нг/мл (<Р5), високим — вище 30,73 нг/мл (>Р95). Середній рівень VDR у хворих на СЧВ становив 12,78±0,61 нг/мл, а в контрольній групі цей показник був в 1,81 раза вищим і дорівнював 23,12±0,61 нг/мл (p<0,01). Серед практично здорових осіб відносно нормальний рівень реєстрували у 28 (93,3%), а низький рівень виявлено у 1 (3,3%) учасника дослідження. Натомість у групі хворих на СЧВ тільки в 21 (21,2%) особи показник VDR у сироватці крові характеризувався як відносно нормальний, а 77 (77,8%) пацієнтів із СЧВ мали низький рівень VDR. Лише у 1 (1,0%) хворого на СЧВ та 1 (3,3%) особи контрольної групи виявлено високе значення показника VDR. Аналіз гендерних відмінностей рівня VDR у хворих на СЧВ засвідчив, що середнє значення VDR у жінок було на 6,85% меншим, ніж у чоловіків (p>0,05), однак частки осіб у кожній групі за рівнем VDR були зіставними.
Рівень VDR тісно асоціювався із вмістом вітаміну D в сироватці крові хворих на СЧВ. Середнє значення вітаміну D у пацієнтів із низьким рівнем VDR було на 33,55% нижче, ніж у групі з відносно нормальним рівнем (p=0,0001). Кореляційний аналіз підтвердив наявність достовірного помірного позитивного зв’язку між досліджуваними показниками (r=0,47).
Висновки. Наше дослідження продемонструвало значну поширеність дефіциту та недостатності вітаміну D, а також низької сироваткової концентрації VDR у хворих на СЧВ. Середні рівні вітаміну D були вірогідно нижчими у жінок із СЧВ порівняно з чоловіками, тоді як показники VDR не мали достовірних гендерних розбіжностей. Встановлено помірний позитивний кореляційний зв’язок між рівнями вітаміну D та VDR.