Розуміння і розвиток лікарсько-стійкого туберкульозу в Україні за останній період

Abstract

Туберкульоз залишається серйозною проблемою громадського здоров›я в Україні з 1990-х років. За даними Всесвітньої організації охорони здоров›я (ВООЗ), захворюваність на туберкульоз в Україні за останні роки значно знизилася – на 37%. Згідно з даними Центру громадського здоров›я Міністерства охорони здоров’я України, у 2024 році кількість вперше зареєстрованих випадків туберкульозу (ТБ), включно з рецидивами, становила 18 140 (або 44,2 на 100 000 населення), що на 8,7% менше, ніж у 2023 році (19 851, або 48,4 на 100 000). У Вінницькій області рівень захворюваності станом на кінець 2024 року становив 47,7 на 100 000. Особливе занепокоєння викликає поширення лікарсько-стійкого туберкульозу (ЛС-ТБ). Мета роботи – інформувати лікарів усіх спеціальностей про проблему лікарсько-резистентного туберкульозу, нагадати їм про своєчасну організацію виявлення та діагностики цих форм, оскільки лікарі різних спеціальностей можуть стикатися з такими пацієнтами. Пошук матеріалів за темою здійснювався в наукометричних базах даних Cochrane Library та Google Scholar з часовим обмеженням у 20 років. Критеріями включення до огляду були: наявність статистичної обробки даних, чіткі критерії формування вибірки та її достатній обсяг, Накази Міністерства охорони здоров›я України. Отже, з опрацьованих матеріалів до огляду увійшло 10 джерел. Особливе занепокоєння викликає поширення лікарсько-резистентного туберкульозу. Станом на січень 2025 року в Україні виявлено 271 випадок лікарсько-резистентного туберкульозу. Ці форми становлять значний виклик для системи охорони здоров›я через тривалість та складність лікування. Ведення лікарсько-резистентного туберкульозу вимагає дорожчих та триваліших терапевтичних режимів. Попри те, що епідемія туберкульозу в Україні наразі перебуває у фазі стабілізації, ситуація з лікарсько-резистентним туберкульозом потребує покращення. Крім того, соціальна стигма, пов’язана з туберкульозом, часто заважає пацієнтам своєчасно звертатися за допомогою або дотримуватися протоколів лікування. Оскільки натепер згідно з наказом більшість пацієнтів, хворих на туберкульоз, отримують лікування амбулаторно, то зростає ймовірність безвідповідального відношення до вживання ліків або переривання лікування, що створює небезпеку формування резистентних форм. У зв’язку з цим зростає роль санітарно-просвітницької роботи серед хворих.