Наукові публікації каф. інфекційних хвороб

IFNL4 polymorphism as a predictor of chronic hepatitis C treatment efficiency in ukrainian patients

2016-01-01T00:00:00Z

IFNL4 polymorphism as a predictor of chronic hepatitis C treatment efficiency in ukrainian patients Kucherenko, A. M.; Pampukha, V. M.; Romanchuk, K. Yu.; Chernushyn, S. Yu.; Bobrova, I. A.; Moroz, L. V.; Livshits, L. A. The aim of this study was to examine association between IFNL4 gene ss469415590 and treatment efficiency in group of Ukrainian PEG-interferon/ribavirin-treated chronic hepatitis C patients. Study group consisted of 92 unrelated hepatitis C virus genotype 1 mono-infected patients: case group – 29 patients with late or absent virological response; control group – 63 patients with sustained virological response. Study material was genomic DNA. Genotyping was performed using amplification-refractory mutation system PCR. Statistical analysis was performed using GenePop and OpenEpi statistical packages. Obtained results show that ss469415590 ΔG/ΔG genotype is associated with poor virological response (OR = 3.62; CI 95%: 1.12–11.67) in PEG-interferon/ribavirin-treated chronic hepatitis C patients from Ukraine

Впровадження методу Clinical Case Discussion (CCD) у освітній процес на кафедрі інфекційних хвороб

2025-01-01T00:00:00Z

Впровадження методу Clinical Case Discussion (CCD) у освітній процес на кафедрі інфекційних хвороб Романчук, К. Ю.; Андросова, О. С.; Бондарук, І. Ю.; Житнюк, Н. В. Останнім часом медична освіта в Україні та світі стикається з потребою впровадження інноваційних методик викладання, що сприяють розвитку клінічного мислення, критичного аналізу та практичної готовності студентів до роботи з пацієнтами. Це особливо актуально в умовах сучасних викликів охорони здоров’я, коли необхідно інтегрувати теоретичні знання з практичними навичками та прийняттям обґрунтованих клінічних рішень у реальних клінічних ситуаціях. У рамках міжнародного проєкту DAAD «Ukraine digital», реалізованого спільно з Мюнхенським університетом імені Людвига Максиміліана, у 2024–2025 навчальному році на кафедрі інфекційних хвороб Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова було впроваджено нову інтерактивну методику розбору клінічних випадків (CCD) у новий вибірковий курс для студентів. Основною метою курсу є формування у студентів цілісного уявлення про інфекційні хвороби, розвиток здатності до критичного аналізу клінічних ситуацій, вдосконалення навичок диференційної діагностики та прийняття обґрунтованих клінічних рішень на основі доказової медицини та емпіричних спостережень.

Чому змінюються погляди на ведення пацієнтів з вазомоторним ринітом?

2025-01-01T00:00:00Z

Чому змінюються погляди на ведення пацієнтів з вазомоторним ринітом? Зайков, С. В.; Ликова, М. А.; Кириленко, Т. В.; Дмитрієва, Е. М.; Гапонюк, А. В. Вазомоторний риніт являє собою значний глобальний тягар для здоров’я з показниками поширеності, що варіюються від 5 до 25 %. Це підтип неалергічного риніту, який є гетерогенною сукупністю розладів із симптомами риніту, котрі не спричинені ані атопією, ані інфекцією та котрі іноді об’єднують з іншими фенотипами, як-от густаторний, гормональний або медикаментозний риніт. На відміну від алергічного риніту, який передбачає участь IgE-опосередкованих імунних відповідей, вазомоторний риніт зумовлюється нейрогенною та вегетативною дисфункціями. Низкою авторів у свій час було запропоновано використовувати одночасно терміни «вазомоторний риніт» і «неалергічна ринопатія», навіть відносити до вазомоторного риніту алергічний риніт, що створює суперечності в трактуванні понять «вазомоторний риніт», «неалергічна ринопатія», «алергічний риніт» і заважає чіткому розумінню підходів до ведення відповідних категорій пацієнтів. Мета. Аналіз наявних даних щодо етіології, патогенезу, клініки, діагностики, лікування та профілактики вазомоторного риніту. Матеріали та методи. Пошук доступних джерел інформації, їх аналітичне опрацювання й обговорення отриманих результатів. Результати та їх обговорення. Вазомоторний риніт – це поширений, але недостатньо вивчений тип хронічного риніту, який згідно з наявними на сьогодні поглядами має нейрогенну природу. Низка авторів замість терміна «вазомотор-ний риніт» використовує термін «неалергічна ринопатія», що ускладнює розуміння проблеми. Натепер не існує єдиних міжнародних критеріїв діагностики вазомоторного риніту. У реальній клінічній практиці лікарям варто проводити дифе-ренційну діагностику між вазомоторним і алергічним ринітами (за допомогою методів специфічної алергодіагностики), а також виключати в пацієнтів інфекційний, медикаментозний риніти та хронічний риносинусит (за допомогою анамнезу, ендоскопії й інших додаткових методів дослідження). Більшість пацієнтів з вазомоторним ринітом адекватно реагують на лікування місцевими сольовими розчинами, топічними антигістамінними препаратами, кортикостероїдами та спреями іпратропію, які полегшують симптоми риніту. Особи, що не піддаються традиційному лікуванню, можуть пройти терапію капсаїцином, ботулотоксином і абляцію заднього носового нерва з використанням радіочастотної абляції або кріоте-рапії. На сьогодні біологічні агенти й нейромодуляційні методи лікування перебувають на різних стадіях дослідження, з фокусом на вплив такої цільової терапії на запалення 2-го типу, зокрема на блокаду інтерлейкіну-4 та -13. Незважаючи на багатонадійний характер цих даних для інших підтипів риніту, їхня роль у разі вазомоторного риніту залишається незрозумілою. Потрібно розробити стандартизовані, максимально узгоджені діагностичні критерії для вазомоторного риніту, що дасть змогу точніше класифікувати пацієнтів шляхом їх фенотипування, забезпечити цільовий вибір терапії й отримати надійну доказову базу щодо ефективності та безпечності методів лікування відповідної категорії осіб. Висновки. Пацієнти з вазомоторним ринітом часто звертаються по медичну допомогу до алергологів, оториноларин-гологів і лікарів іншого фаху. На сьогодні немає однозначного підходу до ведення таких пацієнтів різними фахівцями. Проблема вазомоторного риніту залишається актуальною та недостатньо вивченою, але підходи до ведення таких пацієнтів мають бути уніфіковані.

Взаємозв’язок між носійством Staphylococcus aureus та профілем сенсибілізації до алергенів у пацієнтів з алергічним ринітом

2025-01-01T00:00:00Z

Взаємозв’язок між носійством Staphylococcus aureus та профілем сенсибілізації до алергенів у пацієнтів з алергічним ринітом Калікіна, І. К.; Зайков, С. В.; Кириленко, Т. В. Роль мікробіому слизових оболонок та сенсибілізації до стафілоко кових ентеротоксинів (SE) у патогенезі алергічного риніту (АР) залиша ється недостатньо вивченою, особливо у контексті важкого перебігу захворювання з поганою відповіддю пацієнтів на терапію. Мета роботи: оцінити особливості мікробіологічного спектра назальної та орофарингеальної флори, частоту носійства S. aureus та профіль сенсибілізації до інгаляційних алергенів у пацієнтів з АР та не алер гічним ринітом (НАР) залежно від наявності сенсибілізації до SE. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 109 пацієнтів з АР (n = 56) та НАР (n = 53). Виконано бактеріологічний посів з носа та зіву, визначення sIgE до SE (SEA, SEB, SEC, TSST) та інгаляційних алергенів методом ImmunoCAP, оцінку рівня загального IgE. Результати та обговорення. Носійство S. aureus виявлено у 75,2 % пацієнтів, проте сенсибілізація до SE спостерігалася лише у 34,9 % випадків. У носовій порожнині домінували S. epidermidis (25,7–50,0 %) та S. aureus (18,9–50,0 %), в орофарингеальній зоні — S. aureus (31,8– 50,0 %), Streptococcus mitis/oralis (29,4–50,0 %) та Neisseria spp. (4,6– 18,8 %). Група АР + SE характеризувалася вищою частотою персистую чого перебігу (63,6 % проти 35,3 % у АР-SE), що асоціювалося з частішою сенсибілізацією до цілорічних алергенів: епідермальних та кліщів побутового пилу (D. pteronyssinus і D. farinae), на тлі високої частоти сенсибілізації до алергенів пилку амброзії в обох групах. Виявлено виражену різницю у частоті полісенсибілізації до ≥ 5 алерге нів (27,3 % проти 5,0 %), коморбідності з бронхіальною астмою (13,6 % проти 0 %) та підвищені рівні загального IgE (медіана 202 kU/L проти 89,9 kU/L, p < 0,05). Сенсибілізація до SE асоціювалася з вищим мікроб ним різноманіттям назальної та орофарингеальної флори: середня кількість виділених патогенів становила (2,27 ± 1,51) у АР+SE проти (1,82 ± 1,29) у АР-SE, та (2,62 ± 1,20) у НАР+SE проти (1,75 ± 1,41) у НАР SE (p = 0,024). Наявність ≥ 2 представників мікробіоти виявлялася у 68,2 % пацієнтів АР+SE проти 50,0 % у групі АР-SE. Висновки. Носійство S. aureus не завжди супроводжується SE-сен си білізацією, що вказує на необхідність додаткових імунологічних факто рів для її розвитку. Важчий перебіг АР асоціюється з персистуючим перебігом, полісенсибілізацією (особливо до епідермальних алергенів та кліщів побутового пилу) та наявністю SE-сенсибілізації. Вище мікробне різноманіття при SE-сенсибілізації може свідчити про двоспрямований зв'язок: SE-опосередковане запалення порушує епітеліальний бар'єр, створюючи умови для колонізації різноманітними патогенами, а складні мікробні асоціації підтримують продукцію SE та персистенцію S. aureus. Виявлені особливості обґрунтовують розгляд бактеріальних лізатів як патогенетично обґрунтованого доповнення до терапії пацієнтів з важ ким АР та SE-сенсибілізацією.